Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 3

Сент-Огастін вважається найстарішим містом Америки, адже саме його колись відкрив відомий мандрівник Хуан Понсе де Леон. Багата історія приваблює туристів, а старі будинки та іспанський бородатий мох, що росте просто із прадавніх дубів, надає йому особливого колориту.

Г’юго і Лейсі були вже на околиці міста. Рух транспорту тут був повільнішим, стояли туристичні автобуси. Навіть з такої відстані можна було побачити кафедральний собор, що височів над містом. Лейсі пригадала тиждень, який провела тут зі своїм колишнім чоловіком. Це була справжня катастрофа, але все ж місто залишило в неї приємні спогади.

Одна з багатьох катастроф.

— Хто ж цей загадковий інформатор, з яким ми маємо зустрітися? — запитав Г’юго, знову протираючи очі, щоб остаточно прокинутися.

— Поки що не знаю. Його кодове ім’я Ренді.

— Нагадай мені, будь ласка, чому ми домовляємося про секретну зустріч із людиною, яка називається вигаданим іменем і вже подала офіційну скаргу на одного з найбільш шанованих суддів.

— Я не можу це пояснити. Ми вже тричі спілкувалися по телефону, і мені здалося, що він говорив щиро.

— Чудово. Коли востаннє ти спілкувалася з людиною, яка б позивалася проти когось і її слова не здавалася б тобі щирою правдою?

— Просто підтримай мене, добре? Майкл наказав їхати, тому ми тут.

Майкл Гейсмер був директором, їхнім босом.

— Гаразд. У нього є якісь докази так званої «неетичної діяльності»?

— Так, звісно. Ренді сказав, це дуже серйозно.

— Справді? Ніколи раніше такого не чув.

Вони повернули на Кінг-стріт і злилися з сотнями інших авто. Була уже середина липня — гарячий сезон у північній Флориді. Туристи в шортах і сандалях неспішно прогулювалися вулицями. Лейсі припаркувала авто на узбіччі, й детективи розчинилися у натовпі. Вони знайшли кав’ярню і провели там трохи часу за переглядом глянцевих брошур, присвячених нерухомості. У полудень, як і було домовлено, Г’юго і Лейсі зайшли у бар «Лука» і попросили столик на трьох. Детективи замовили холодний чай. Минуло півгодини, але Ренді все ще не було, тож довелося замовляти ще й сандвічі. За ними настала черга картоплі для Г’юго та фруктів для Лейсі. Обоє намагалися їсти якомога повільніше й при цьому не зводили поглядів із дверей.

Як і всі юристи за освітою, вони цінували свій час, а професія слідчого навчила їх терпінню. Однак це було неймовірно важко поєднувати.

О другій годині детективи залишили кав’ярню і повернулися до автівки, яка за цей час перетворилась на справжню сауну. Як тільки Лейсі повернула ключ запалювання, задзвонив телефон. Номер був невідомий. Дівчина вхопила телефон.

— Я слухаю.

Чоловічий голос відповів:

— Ми домовлялись, що прийдеш ти, — це був Рейді.

— Так, домовлялись. А ще ми домовились про ланч опівдні.

На кілька секунд запала тиша, потім співрозмовник сказав:

— Я на стоянці для яхт, у кінці Кінг-стріт, що за три квартали звідси. Скажи своєму другові, нехай зникне, тоді поговоримо.