Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 133

Коли літак приземлився у Таллахассі, Лейсі сподівалася, що Гантер просто залишиться на ньому і продовжить свою подорож, тобто повернеться назад до Атланти. Та, безсумнівно, він про це й не думав. Поки вони їхали додому, Лейсі зрозуміла, що Гантер тепер вважає себе активним членом команди РСП. Він планував залишитися ще на кілька днів, щоб наглядати за сестрою.

Лейсі знову зателефонувала Гейсмеру, щоб розповісти останні новини. Вони домовилися зустрітися у понеділок вранці. Пізніше, увечері, поки Гантер ходив колами на її терасі й розмовляв по телефону з партнером чи адвокатом, чи бухгалтером, чи банкіром, Лейсі сіла розбирати електронні листи, і один з них її здивував. Це був лист від Еллі Пачеко з коротким текстом: «Не бажаєш зустрітися за коктейлем?»

На це дівчина відповіла: «Якщо це не стосується справ, мій робочий день уже закінчився».

«Звісно» — відповів він.

Хоча насправді вона думала про справу. Лейсі запросила Пачеко у свою квартиру, але попередила, що з нею зараз живе брат, тому ця зустріч не стане аж надто особистою.

Пачеко приїхав о пів на восьму вечора у звичайних шортах і футболці. Лейсі налила йому пива і познайомила з Гантером, якому кортіло багато про що розпитати приятеля сестри. Тож «не стосувалося справ» це невеличке рандеву хвилин зо п’ять, поки Гантер не випалив:

— Нам потрібно поговорити про Маєрса.

Пачеко відставив свій кухоль, поглянув на Лейсі й сказав:

— Добре, що не так з Маєрсом?

— Він зник п’ять днів тому, — відповіла Лейсі. — Той ноутбук на столі належав йому. Ми забрали його з човна у Кі-Ларго сьогодні вранці.

— Це довга історія, — докинув Гантер.

Пачеко пильно подивився на них.

— Це вже занадто. Розповідайте усе, що знаєте, а тоді я вирішу, що з цим робити.

Лейсі почала розповідати, при цьому Гантер поводився напрочуд тихо.

Допиваючи другий кухоль пива, Пачеко нарешті відповів:

— Потрібно захистити човен, а для цього слід сповістити поліцію. Поки що про федеральний злочин не йдеться, тож ми не можемо цього зробити.

— Але ж сповістити поліцію ви можете, правда? — запитала Лейсі. — Мені краще їм не телефонувати, бо тоді доведеться відповідати на безліч запитань. Я б не хотіла, щоб моє ім’я фігурувало у справі про зникнення людини.

— Ви уже фігуруєте в цій справі, адже у вас його ноутбук і папери.

— Але вони ніяк не пов’язані із його зникненням.

— Хтозна. Ви ж не знаєте, що там у ноутбуці. Там може бути слід, якась згадка про зустріч того дня, коли він зник.

— Чудово, — озвався Гантер. — Ми передамо це все вам, а ви вже — поліції. Там поставляться до справи серйозніше, якщо до них звернуться із ФБР.