Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 132

Гантер, який про все завжди мав власну думку, вважав, що коли за п’ять днів не було жодної спроби контакту, то людей, відповідальних за зникнення Маєрса, тут уже давно немає. Якби вони хотіли поговорити з Карлітою або обшукати човен, то уже давно б це зробили. Минула година, відколи Гантер і Лейсі виїхали з аеропорту, а ось уже разом із Карлітою поверталися назад. О першій п’ятнадцять вони злетіли. Лейсі зателефонувала Гейсмеру, але він не відповів. Мабуть, святкує день народження тещі. Вона відправила повідомлення, де йшлося про те, що місія виконана.

Лейсі й Карліта сиділи у дальньому кінці кабіни, близько одна до одної. Як тільки літак відірвався від землі, Карліта почала плакати. Лейсі тримала її за руку і втішала, мовляв, тепер вона в безпеці. Карліта розпитувала, чи Лейсі не чула якихось новин про Маєрса. Та, на жаль, дівчині було нічим утішити її. Вона не знала нічого. Що станеться з човном? Лейсі сказала, що не може з певністю сказати. План полягав у тому, щоб сповістити поліцію про зникнення Грега Маєрса, а далі нехай вони виконують свою роботу. Вона, у свою чергу, почала розпитувати Карліту про човен. Як довго вона там жила? Де Маєрс його купив чи орендував? Придбав його прямо чи через банк? Чи хтось інший коли-небудь відвідував їх на човні?

Карліта знала дуже мало. Вона прожила на човні близько року, але й гадки не мала, звідки він з’явився. Маєрс, запевняла вона, не розповідав про свої справи. Час від часу він сходив на берег, щоб із кимось зустрітися, проте завжди повертався не більш як за годину. Він був надзвичайно обережний і боязкий. Маєрс не допускав помилок. У день, коли він зник, чоловік вирушив на берег, щоб випити, нічого більше. Він не планував із кимось зустрічатися. А потім просто зник.

Коли літак вирівнявся і Кі-Ларго залишився далеко позаду, Карліта перестала плакати й замовкла. Лейсі запитала, чи можуть вони забрати сумку та рюкзак. Карліта не заперечувала, її не потрібні були чужі папери. Вона сказала, що Маєрс не залишав на човні нічого важливого, адже його могли обшукати погані хлопці або поліція. Користуючись послугами поштової компанії — це ніколи не була експрес доставка, — він надсилав багато паперів своєму братові у Мертл-Біч. Карліта не могла сказати точно, що саме залишилося на човні, але однозначно це не було щось важливе.

За годину вони приземлилися у Сарасоті. Гантер уже викликав таксі, а Лейсі дала достатньо грошей, щоб Карліта могла доїхати до Тампи. Лейсі подякувала дівчині й міцно обняла її, вони попрощалися, знаючи, що більше ніколи не зустрінуться.

Коли літак знову здійнялися в небо, Лейсі відкрила сумку. Спершу дістала тонкий ноутбук Маєрса і увімкнула його, але виявилось, що для цього потрібен був пароль. Потім витягла одноразовий телефон і деякі документи. Один із них свідчив, що човен зареєстровано на компанію, розташовану на Багамах. Також там були гарантії, оперативні процедури та цілий стос паперів дрібним друком про страхування. У іншій папці були старі розслідування, що стосувалися корупції в суддівських лавах. Лейсі не знайшла жодного слова про Макдовер, таппакола, Кулі, «крота» чи про себе. Те ж саме було і в рюкзаку; нічого цікавого, за винятком застарілої інформації та газетних вирізок про Ремсі Мікса, він же Грег Маєрс. Вочевидь, нові матеріали він зберігав деінде, принаймні записи. Лейсі підозрювала, що у його ноутбуці було повно доказів, і якщо він потрапить не в ті руки, то може наробити багато шкоди.