Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 131

— Ти штовхаєш мене на чотиригодинний політ у маленькому літаку, та ще й з Гантером?

— Знаю, знаю, але ж ти розумієш, наскільки це важливо.

— Навіщо так напружуватися, Лейсі? Ти ж знаєш, що ми закриємо цю справу.

— Ні, якщо втрутиться ФБР. Коли вони дізнаються, що зник ключовий свідок, то змінять свою думку.

— Звучить відчайдушно.

— Це тому, що ми у відчаї.

Майкл глибоко вдихнув і заперечно похитав головою.

— Я не можу поїхати. Ми влаштовуємо невеличке сімейне свято для моєї тещі сьогодні увечері. Це її дев’яностий день народження.

— Тоді це зроблю я. Присягаюся, ми будемо обачними. Послухай, це лише маленький політ у чудову неділю. В мене вихідний. Якщо мені хочеться політати, хто мене зупинить?

— Я дам згоду на цю авантюру за однієї умови: тобі заборонено наближатися до човна. Якщо хтось за ним стежить, то цей хтось може тебе впізнати. Гантера ніхто не знає, а от тебе — навпаки. Забери усі папери, телефони і ноутбук Маєрса. Вона тебе знає, а отже, швидше довірятиме тобі, ніж твоєму брату. І хто б на її місці думав інакше? У будь-якому разі, завезіть її кудись по дорозі, дайте гроші на таксі чи автобус і переконайте мовчати.

Лейсі уже прямувала до дверей.

— Зрозуміло.

За годину вони відлетіли з аеропорту в Таллахассі на борту «Букового барона». Гантер радів можливості політати й перебував у збудженому передчутті пригоди. Він сидів у кріслі зліва й керував літаком. На Лейсі були навушники, вона вмостилась поряд із братом і захоплено спостерігала за тим, як диспетчери спілкуються з пілотами. Вони попрямували на південь і вже невдовзі опинилися над морською затокою. На висоті близько трьох тисяч кілометрів літак вирівнявся і досяг максимальної швидкості 370 км за годину. Гуркіт поршневого двигуна трохи стих, але у кабіні гуло сильінше, ніж Лейсі очікувала.

Через дві години літак почав знижуватися, і Лейсі змогла помилуватися океаном і островом. Об одинадцятій годині він зайшов на посадку. На прохання Гантера його авіаційна компанія безкоштовно надала їм у користування автівку. Брат був за кермом, а Лейсі за допомогою туристичної мапи вказувала шлях. Кулі й досі перебував десь на околиці Таллахассі, він розмовляв із Карлітою. Коли брат із сестрою наблизилися до пристані у Кі-Ларго, Кулі продиктував Гантеру номер Карліти, щоб він міг зателефонувати, коли під’їде. У порту метушилися моряки з човнів, що йшли у море, поверталися рибальські човни з ранковим уловом. Дайвбот щойно пристав до пірсу, і дюжина дайверів почала переносити на берег своє спорядження. Лейсі залишилася в авто і роздивлялася все навколо, тоді як Гантер неквапливо прогулювався вздовж причалу, щоб згаяти трохи часу та помилуватися човнами. Карліта зійшла з «Конспірації» і змогла усміхнутися так, наче все було добре. У неї було три види багажу: рюкзак, нейлоновий мішок, швидше за все, напханий одягом, і оливкова кур’єрська сумка Маєрса. Гантер забрав у неї рюкзак і мішок, і вони без поспіху попрямували до паркувального майданчика. Лейсі, сидячи в автівці, пильно оглянула всю пристань, однак не побачила нікого, хто б міг за ними стежити. Карліта була рада її бачити — нарешті хоч одне знайоме обличчя.