В офісі дівчина зустрілась із Майклом і детально розповіла про свою мандрівку в Кі-Ларго. Вона описала вміст сумки та рюкзака Маєрса й пояснила, що передала їх разом із ноутбуком ФБР.
— Ти зустрічалась із ФБР? — запитав шеф, не приховуючи роздратування.
— Я думаю, що Еллі запав на мене, тому вчора заходив. Ми спілкувалися, і, завдяки наполегливому втручанню Гантера, розмова зайшла про Маєрса. Пачеко погодився зв’язатися із поліцією і сповістити про його зникнення. Він вважає, що буде краще, якщо особисті речі Маєрса залишаться у ФБР.
— Благаю, скажи, що твій брат скоро поїде з міста.
— Уже поїхав, сьогодні вранці.
— Слава Богу! Будь ласка, іще скажи мені, що він не буде базікати зайвого.
— Не хвилюйся. В Атланті це нікому не цікаво. До того ж він завжди робить те, що краще для мене. Розслабся.
— Розслабся? Це найбільша справа за існування нашої організації, і вона розпадається на частини. Є якісь новини від Кіллбрю?
— Жодних, і зараз я не чекаю від нього новин. У його підопічної залишилося вісімнадцять днів на відповідь, і запевняю тебе, вони до останньої миті вдаватимуть, що все чудово. Будь-який прояв надмірного занепокоєння — це помилка, яка може їх виказати. Ці люди занадто розумні, щоб контактувати з нами тепер. Минулої п’ятниці ми вручили їм повістку, і я впевнена, що вони вивчають її.
— Нам залишається лише чекати.
— Я не буду сидіти склавши руки, Майкле. Я навідаю Джуніора Мейса у в’язниці. Хочу, щоб ти знав про моє місцеперебування.
— Я не знав, що ти його адвокат.
— Звісно, ні. Але я пообіцяла відвідати Джуніора. Його адвокати зустрінуться з ним сьогодні увечері. Селзмен, адвокат, що веде цю справу, запросив мене бути присутньою на цій зустрічі. Джуніор не заперечує. Я йому подобаюсь.
— Не надто захоплюйся.
— Селзмен запевняє, що можна потягнути час. Якщо інформатор з’явиться і відмовиться від своїх попередніх свідчень, то, як вважає адвокат, страту буде скасовано і призначено новий суд.
— Новий суд, після того, як минуло п’ятнадцять років?
— Атож.
— А чому саме тобі потрібно туди поїхати?
— Я не говорила, що мені потрібно. Скажімо так, я просто не хочу весь день тинятися в офісі. Та й взагалі, несправедливий вирок Джуніора — це частина великої змови. Якщо це викриється, можливо, з’являться нові докази. До того ж, якщо припустити, що зачіпки приведуть до Дюбоса, справу буде розплутано. Зараз дуже важливо стежити за цим розслідуванням.
— Прошу, будь обережною.
— Камери смертників — це досить безпечне місце, Майкле.
— Як скажеш.
Лейсі зачинала двері в офісі й дістала товсту папку, заповнену нотатками Саддел. Вона дістала кілька сторінок і почала перечитувати. Заголовок був таким: «Вбивство Сона Разко та Ейлін Мейс».
Джуніор і Ейлін Мейс жили із трьома дітьми у дерев’яному будинку на Тінлі Роад, приблизно за три кілометри від резервації таппакола. (На той час близько половини індіанців жили на землях, що належали племені, а багато інших були розкидані по всій околиці. До 80% жили в окрузі Брансвік, але деякі — аж у Джексонвіллі). Після полудня 17 січня 1995 року, поки діти були у школі, Сон Разко завітав до будинку Мейса. Разко і Джуніор Мейс товаришували, вони разом очолювали рух проти казино. В той час Джуніор їхав за кермом вантажівки з Морвілля, Флорида, він був на роботі Якщо у Сона і Ейлін був роман, тоді мета візиту Сона зрозуміла. Якщо ж ні, то ми ніколи не дізнаємося, що спонукало його тоді зайти. В будь-якому разі, оголену і мертву пару знайшов у спальні найстарший син, коли повернувся зі школи близько 16:00. Згідно зі звітом про розтин, смерть настала між 14:00 та 15:00.
Відомо, що Джуніор полюбляв випити. Після того, як він завершив доставку, чоловік повернувся на склад у Морвіллі, потім сів у вантажівку й заїхав до бару. Там він випив трохи пива й зіграв у дартс із чоловіком, якого так і не вдалося знайти. Близько 18:30 його знайшли на стоянці, неподалік від вантажівки, непритомного і, ймовірно, п’яного. Знаряддям подвійного вбивства був не зареєстрований короткоствольний револьвер марки .38 Smith & Wesson Special. Його знайшли під сидінням вантажівки Джуніора разом із гаманцем Сона. Мейса забрали у лікарню в Морвіллі. Поліція, керуючись анонімним повідомленням, приїхала до лікарні й приголомшила чоловіка новиною про його дружину та Сона. Він провів ніч у лікарні, а потім його перевели до в’язниці. Мейса звинуватили у подвійному вбивстві й заборонили бути присутнім на похороні дружини. Він стверджував, що не винен, але ніхто не повірив.
Під час слухання, яке суддя Клаудія Макдовер перенесла з округу Брансвік до Панама-Сіті, Мейс представив двох свідків, що підтверджували його алібі. Вони працювали у компаніях, куди він здійснював доставку того дня. Перший свідок бачив Мейса за п’ятдесят кілометрів від місця злочину між 14:00 і 15:00. Другий свідок бачив його за двадцять п’ять кілометрів звідти. Судячи із записів суду, жодне зі свідчень не виявилося ефективним, прокурор довів, що Джуніор міг виконати обидві доставки і в нього залишалося вдосталь часу, щоб заїхати додому між 14:00 і 15:00. Таємницею залишається те, як він встиг припаркувати свою фуру, сісти у пікап, поїхати додому, вбити двох людей, а тоді знову змінити автомобілі.
Значною мірою обвинувачення спирається на свідчення двох в’язнів: Тодда Шорта і Дайггера Роблеса. Обоє стверджували, що сиділи в одній камері з Джуніором у різні періоди часу і чули, як він вихвалявся, що спіймав дружину в ліжку з іншим і застрелив обох. Покази свідків були на диво схожі. Вони розповіли присяжним, що Джуніор пишався своїм вчинком, він не жалкував і не розумів, чому зараз перебуває під слідством. (Якщо вірити чуткам і місцевим легендам, обидва інформатори зникли невдовзі після суду.)
Ключовим доказом став гаманець Сона, знайдений у вантажівці Джуніора. За законами Флориди, смертна кара може призначатися людині, якщо та здійснила вбивство. Проте вона передбачена також і за інші злочини, такі як зґвалтування, крадіжка, викрадення людини тощо. Таким чином, той факт, що Джуніор вкрав гаманець, піднесло справу із умисного вбивства за обтяжуючих обставин до вбивства першого ступеню.
Револьвер, який знайшли у вантажівці Джуніора, став фінальною крапкою для його захисників. Експерти балістики із державної кримінальної лабораторії дійшли висновку, що кулі, вилучені з тіл, були, безсумнівно, випущені з револьвера 38-го калібру.
В супереч порадам адвоката (захисником Джуніора був призначений судом новачок, для якого це була перша серйозна справа) Джуніор сам виступив на свій захист. Він палко заперечував будь-яку причетність до смерті дружини та приятеля. Чоловік стверджував, що його намагаються підставити на знак помсти за його опір у справі казино. Він розповів, що у його пиво щось підсипали в барі, оскільки він, випивши тільки три пива, відключився і вже не пам’ятав, як пішов звідти. Бармен підтверджував, що Джуніор випив щонайменше три пива, а також додав, що після цього він, бармен, допоміг йому сісти у вантажівку й залишив там.
Перед судом, як стверджується у записах, Джуніор тримався гідно, хоча перехресний допит тривав досить довго.
У присяжних було достатньо доказів: зброя, гаманець, двоє інформаторів, захист, що базувався на двох непереконливих свідченнях, обвинувачуваний, який, вочевидь, був п’яним і багато чого не пам’ятав. На останньому етапі слухання адвокат Джуніора зателефонував його брату Вілтону та двоюрідному брату. Чоловіки підтвердили, що Джуніор був гарним чоловіком і батьком, не п’яницею, у нього не було свого пістолета і він не стріляв уже багато років.
Присяжні винесли два смертних вироки.
За усі вісім днів, які тривав процес, суддя Макдовер, яка вперше вела справу про зумисне вбивство, підтримала сторону обвинувачення за всіма пунктами. Вже саме тільки рішення про зміну місця слухання було повною зневагою до прав Мейса. Суддя надала цілковиту свободу висловлювання державним свідкам і постійно відхиляла протести захисту. Коли ж показання давали свідки захисту, суддя задовольняла майже кожен протест обвинувачення. На те, як вона вела засідання, неодноразово подавали апеляції, деякі скарги передали до вищих установ. Та, незважаючи на це, на кожному суді вирок підтверджували.
