Читать «Дев’яносто третій рік» онлайн - страница 14

Щоб уявити собі, як дивно вона рухалась, згадайте, як химерно збігає краплина води по склу.

В ту мить, коли лопнув ланцюг, каноніри були при батареї. Групами і поодинці вони виконували свою моряцьку роботу, готуючись до можливого бою. Каронада, відкинута кільовою качкою, врізалась в купу людей і відразу ж роздавила чотирьох, потім, підхоплена боковою качкою, нахилилась, перерізала надвоє п’яту жертву і, вдарившись об лівий борт, збила з лафета ще одну гармату. Тоді й пролунав той розпачливий крик. Всі люди кинулись до трапа. За якусь мить батарея спорожніла.

Величезну гармату полишили на саму себе. Вона була сама собі господиня і господиня корабля. Вона могла робити все, що хотіла. Увесь екіпаж, який завжди з усмішкою зустрічав бій, тепер тремтів від страху. Неможливо описати, який жах охопив усіх.

Капітан Буабертло і його помічник Ла В’євіль, обоє безстрашні люди, спинились над трапом і, мовчазні, бліді, дивилися вниз, не знаючи, на що зважитись. Хтось відштовхнув їх і спустився вниз. Це був їхній пасажир, «Селянин», чоловік, про якого вони говорили за хвилину перед тим.

Дійшовши до низу трапа, він спинився.

V. VIS ET VIR

Гармата гасала по середній палубі. Це була немовби жива колісниця з Апокаліпсиса. Морський ліхтар, що блимав на батарейному форштевні, ще підсилював фантастичність цього видовища запаморочливим миготінням світла і тіней. Обриси гармати розпливлись від шаленого руху, і вона то з’являлась чорною плямою в смузі світла, то, тьмяно поблискуючи, зникала в темряві.

Вона продовжувала катувати судно. Розбила ще чотири гармати і зробила в обшивці дві пробоїни, на щастя, вище ватерлінії, але якби налетів шквал, вода линула б у них. Каронада несамовито наскакувала на корпус корвета. Шканці, дуже міцні, ще трималися, бо гнуте дерево особливо тривке, але чути було, як вони тріщать під ударами цього гігантського тарана, дивовижно всюдисущого, що бив в усі боки враз. Навіть сильно струшувана у пляшці дробина не стукається в стінки так безладно і так швидко.

Четверо коліс каронади прокочувалося й перекочувалося по вбитих нею людях, шматуючи їх, кришачи й розриваючи; куски трупів качалися по палубі. Мертві голови, здавалося, кричали. Струмки крові переливалися по палубі в різних напрямах, залежно від нахилу.

Внутрішня обшивка, розбита в кількох місцях, починала розлазитись. Увесь корабель сповнений був страхітливим гуркотом.

Капітан швидко опанував себе, і з його наказу крізь отвір трапа на середню палубу почали кидати все, що могло затримати або послабити скажений біг гармати: матраци, койки, запасні паруси, канати, матроські мішки і навіть пакунки фальшивих асигнацій, якими корвет було завалено, бо ця підла вигадка англійців вважалась тоді законним прийомом війни.

Але яку користь могло дати це ганчір’я? Ніхто не наважувався спуститися вниз, щоб розкласти його, і за кілька хвилин палуба побіліла, вкрита дрібненькими клаптиками матерії й паперу.