Читать «Де зерно, там і полова» онлайн - страница 10

Роман. Одначе у вас дівчата гострі на язик!

Мотря. А що на серце, то ще гостріші!

Роман. Я ж увечері прийду. (Уклонившись, пішов в крамницю).

Мотря. Милості просимо, доки цих не зносимо!

Хведоска. Ну й яка-бо ти! Цить-бо!.. Він ще й розгнівається!

Мотря. А хіба в нього серце з перцем? Ну, Хведоню, що?

Хведоска. Що таке?

Мотря. От і зустрілися, і похристосувалися!..

Хведоска. Хіба не можна?

Мотря. Надивилися вволю одно другому в вічі? Ще хтось дивився та аж зеленів!..

Хведоска. Хто?

Мотря. Опісля довідаєшся! Він– усміхнувся, ти зітхнула; потім він зітхнув, ти усміхнулася-навіщо та й розмова? А перснів багато зняв?

Хведоска. І не думав!

Мотря. Ану, покажи пальці! Я всі твої персні знаю. Ну вже ж і парубок – кваша якась, а не парубок! Хоч би одного перстеника зняв!..

Хведоска. Так би я йому й дала, якраз!..

Мотря. А де ж його писанка? Чи й писанки не дав?

Хведоска (показує писанку). Осьдечки-о!

Мотря. Та й гарнісінька! Що-то як багач!

Хведоска. І навіщо він її дав, дуже потрібна! Віддам її кому-небудь…

Мотря. Віддай мені?

Хведоска (хова). Навіщо ти його кликала на вулицю?

Мотря. Ой Хведоню, Хведоню!.. Ану, глянь мені в вічі!

Хведоска. Не хочу!

Мотря. Думаєш від мене виховатись? Хведоска. Сестричко, голубко! Не кажи нікому, нікому!..

Пішли.

Ява 13

Роман і Самрось.

Самрось (під чаркою). Приїздіть же сьогодні до нас, кумцю-душко! (До Романа). От бачиш, який я справний? Хоч і додому тепер… Вмент вродився, як на папері списаний! Поганяй!..

Роман. Залив очі, тільки блимаєш?

Самрось. Знаєш, як кум-лавошник каже: «Нікогда і вовік да не забуде чоловік…»

Роман. Чого?

Самрось. «Да не забуде!..» Так воно й далі, як по складам, так і по верхам!.. Аз, буки, вєді, глаголь, добро, єсть… А ти розумний? От ти і розжуй, куди воно націля. Чай-чай, примічай, куди чайки летять? Гляди тут, а я там!.. Он куди воно влуча!..

Роман. Мели в гурт, завтра розберемо. Мудрій!

Самрось. Один дурень укине каменя, а десять розумних не витягнуть,– от тобі й замок! А ти одімкни!

Роман. От насмоктався!

Самрось. Хто? Я не п’яний, ні! Я не п’ян, ну тільки грубіян!

Роман. Воїн!

Самрось. Авжеж! Роздайсь, море,– тріска пливе!..

Роман. Замість того, щоб дома розговітись, у своїй сім’ї…

Самрось. Ов, ти розумний! Такий розумний, аж дурний! Дома нема мені простору!.. Кум-лавошник зробе мене помещиком, бо вже мені міщанське коліно надоїло!.. А вгадай: на чім кум горілку настоює? Не вгадаєш! Ну і смашна ж!.. Там така смашна, що й мертвий зачмокав би губами!.. Випив натщесерце…

Роман. А як батько благали: «Не пий, Самросе, хоч до обід».

Самрось. А що мені батько? Вони мене коли-небудь били? Ні! Які ж вони мені батько? У мене є мамаша. Мамаша мене били качалкою, ну, я їм і скорюся-о! «Нікогда і вовік да не забуде чоловік!..» Я мамашин, а ти батьків,– от ми й поділилися! Мене треба було бити, он як бити!.. Мене не били, сили з мене не витовкли, вона й муцюється в мені!.. Тобі он куди шлях, а мені он куди: путь-дорога стовповая!..

Роман. Де ж це Зінька?

Самрось. І буду бунтувать? А що ти мені вдієш?

Роман. А те, що й щоразу! Візьму на оберемок і та й укину у хургона.