Читать «Де зерно, там і полова» онлайн - страница 8

Зінька (промовчала). І невже, Галю, ніякі думки тепер тебе не турбують?

Ганна. Які думки? За клопотами чи знайдеться час баблятися ще з якимись думками?.. Колись і думки цвіли і рясніли, та пополовіли і зав’яли… Цур їм! Ходімо, гей, у вограду та посидимо: ноги біда як болять! Четверо день то, либонь, і не присіла, і на часочок не прилягла! Паски сама попекла, свекруха й за холодну воду не взялася, хату пошпарувала і вибілила, дітвору пообшивала і пообмивала!.. Коли б ти заглянула в мою хатину, сказала б, що в раю!..

Пішли.

Ява 10

Хведоска, Мотря і Любка.

Мотря (оглядається). Це ж Жлуденкових невістка, Зінька. Ач, як гарно вбрана! А доброго намиста скільки, аж шия вгинається!..

Хведоска. Чи не пішли вже батько додому?..

Ява 11

Ті ж і Р о м а н.

Любка (побачила Романа). Він, він!.. Глянь, Хведоско!

Хведоска. Хто? (Побачила Романа). Байдуже. Мотря. Ач, неначе той яструб зорить! (Ніби голосно). Кого ти там визираєш? Куди ти очі зводиш, осьдечки вона!..

Хведоска (затуля їй рота). Чи ти при своїм умі?

Мотря. Він хоче, Хведоско, похристосуватись з тобою; зостанься тут, а ми підемо.

Хведоска. З якої речі? Нізащо не зостануся!..

Мотря (схопивши її за руки, крутить навкруги).

Керелесі, керелесі,Ходе Керел вздовж по плесі,Керелиха понад плесом,Керелята попід лісом…

Хведоска. Що-бо ти робиш? Та ну, не пустуй, відчепися!.. Пусти-бо!.. Ой, що ж оце, Мотре, ти зробила зо мною? Хі! У голові, мов у дзвони гуде!..

Мотря і Любка хутко втікають від неї.

Роман. Це вони чи не нарочито покинули її?

Хведоска. Чи не чудасія! У очах неначе колеса крутяться!.. От навісна дівка! Жовто як!.. Памороки геть заморочило!.. Не втраплю, куди і йти… Лостою трохи, поки опам’ятаюся… (Помовчала). І що це Мотря вигадує? Раз по раз, каже, як тільки він увійде в церкву, то так і ввіп’ється в мене очима… Хіба тоді, як став насупротив мене, то ніби й справді впився? Еге ж, впився!.. Радій, Хведоню! Раденька, що дурненька!..

Роман. Піду їй навперейми. (Іде).

Хведоска. Байдужісінько йому до мене: і не до мислі я йому, і не під плече… Він дукар, багацький син, та ще й грамотний, а я… Бог з ним! Ніколи вже й не думатиму про нього, щоб більш і не снився мені…

Роман (підходить до Хведоски). Отак несподівано зустрілися!

Хведоска. От тобі й раз! (Засоромилася).

Роман. Христос воскрес!

Хведоска. Де ж це батько? Чи не пішли вже додому?

Роман. З празником! Не гнівайтеся, що я… Чи у вас христосуються з чужими парубками?

Хведоска. Де ж це дівчата?

Роман. Тепер вже так повелося, що: що вулиця, то й звичай; що хата, то й закон. Може, ви гніваєтеся, що я знічев’я перепинив?

Хведоска. Я… я не знаю. Чого мені гніватися?

Роман. Ви щоразу обминали мене, ніби полохалися або ж боялися зустрічі?

Хведоска. Може, й полохалася.

Роман. Чого? А писанку маєте?

Хведоска. Та що з того?

Роман (вийма з кишені писанку). Моя осьдечки!

Хведоска (глянула на писанку). Ой, яка ж гарнісінька!