Читать «Де зерно, там і полова» онлайн - страница 11

Самрось. Не дамся! Я запорожець! Бова Королевич! Дмухну на тебе, і ти впадеш!.. Кум-лавошник, як тільки дмухну на нього, так зразу і беркицне, аж ноги задере!

Роман. Дурять тебе та гроші з кишень вигрібають.

Самрось. Мене? Ов! Ні!.. Ми з кумом-лавошником візьмем землю в оренду, всю округу візьмем, а мамаша грошей дадуть!.. Куплю мамаші хваїтона, зонтика, щоб і в хаті під зонтиком сиділи,– он як я мамашу почитую! Сьогодні «празник празников, розрішеніє вина і єлея. Алілуя!» Я сам у святцях вичитав.

Роман. Ну, годі, гайда їхати!

Самрось. Ані з місця!

Роман (бере його за поперек). Як бачу, то я тебе честю не вблагаю?

Самрось. Не руш!.. Уб’ю!.. Пусти-бо!

Роман пускає його.

Але ти й здоровий, як ведмідь! Невже ж ти дужчий від мене? За-да-ча! (Зітхнув). Романе! Навіщо мене мамаша оженили?

Роман. А твій же розум де був?

Самрось. Звеліли: «Оженися!» Я й оженився. Я був би вольний козак: куди скортіло, туди й полетів. На страженіє? Давай ружо! В Америку? Хоч зараз! Оженили мене і, як у того Самсона, половину сили відняли… От я й б’ю Зіньку, б’ю, анахтему, на ній помщаюсь!.. А на кому ж мені помститися? Коли б Зіньки не було на світі, я, може, зовсім не женився б!.. Мамаша кажуть: «Вона багата, сирота, скільки грошей і всякого мущества!..» Я й оженився. Тепер вона мені мов поперек горлянки стала!

Ява 14

Ті ж і Зінька.

Самрось. Ось і мадам а! Десь віхри носили та й знов притирили на мою голову!

Зінька. Тебе як ухоплять, то навряд чи вирвешся!

Самрось. Га? Як? От вже в мене і руки сверблять на неї!

Роман. Ну-ну, не дуже! Ходім.

Самрось. Що ти сказала?

Зінька. Пролетіло!

Роман. Ходім-бо, кажу!

Самрось. Мовчать! Во хрунт!

Роман тягне його за коміра.

Ти мене честю просиш?

Роман (тягне). Та честю ж!

Самрось. Пусти, я сам піду. (До Зіньки). Розумієш ти, вівця необразована, мене честю просять, я й піду. (Пішов).

Зінька (перепиня Романа). То це ти й навсправжки задумав мене залишити?

Роман. Як то залишити? В тебе, бачу, й сорому нема? Зінько! Не силкуйся мене зіпхнути у ту борозну, в котру я несамохіть ступив!.. Вдруге вже я не піду на гріх!

Зінька. Ось яка несподіванка з’явилася?!

Роман. Чому несподіванка? Та невже ж за один необачний ступінь я мушу змарнувати свій вік? Я проклену той час-годину, коли, забувши сором і гріх…

Зінька. Чи не пізно буде каятися?

Роман. Не пізно, ніколи не пізно!

Зінька. То ти ось який?

Роман. Я стільки ж винен, скільки й ти!

Зінька. Женися, женися!.. Благословляю тебе обома руками!

Ява 15

Ті ж і Самрось.

Самрось. Що ж ви, господа дворяне, пожалуйте!.. Я вже й коней запріг, нашилники втягнув… Хургон з каретним ходом готов!.. Папаша на хургоні сидять і так ловко виспівують: «Святися, святися!..»

Зінька (до Романа). Романе! (Хапа його за руку).

Роман (вирива руку). А, відчепися!

Зінька. Романочку, пропаду! Відпихаєш?

Роман. Зінько! Благаю тебе, відсахнися від мене! (Пішов).

Зінька (ламає руки). Оце ж і всеї розмови, оце ж і всеї поради!..

Самрось. Чуєш ти, губернанка, мадиска, гайда їхати! Просити тебе?

Зінька. Бери, катюго, мерщій за коси та й волочи, як паплюгу!