Читать «Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є» онлайн - страница 56

Читаючи цей уривок, я розумію, чому ми стали нацією, спраглою радості: тому що потерпаємо від браку вдячності. Лінн стверджує, що боротьба з відчуттям дефіциту означає не прагнення до розкошів, а орієнтацію на достаток:

«Кожен із нас має право зробити крок назад і відмовитися від думок про дефіцит будь-чого. Щойно ми позбудемося цього відчуття, нам відкриється дивовижна правда — ми живемо в достатку. Під достатком я не маю на увазі певну кількість чогось. Достаток — це не два кроки попереду бідності або один крок позаду надмірності. Це не міра “заледве досить” або “більше ніж достатньо”. Достаток — це взагалі не показник. Це досвід, контекст, який ми створюємо, декларація і знання, що нам нічого не бракує і що ми самодостатні.

Достаток мешкає в глибині кожного з нас, і ми можемо визволити його. Це усвідомлений, уважний, обміркований вибір того, що ми думаємо про обставини».

Відчуття дефіциту підживлює наші сумніви в собі. Під час мого попереднього дослідження сорому і завдяки цьому, новішому, я зрозуміла, що багато хто з нас купився на ідею, ніби те, що приносить нам радість, повинно бути надзвичайним. У книзі «Я думала, це все лише через мене» (I Thought It Was Just Me) я написала: «Здається, ми вимірюємо цінність людських досягнень (а інколи і життя людини) рівнем суспільного визнання. Іншими словами, цінність вимірюють славою і багатством. Наша культура похапливо відкидає спокійних, звичайних, працьовитих жінок і чоловіків. У багатьох випадках ми ставимо знак рівності між словами “звичайний” і “нудний” або ж, що навіть небезпечніше, слово “звичайний” стає синонімом “беззмістовного”».

Гадаю, про цінність звичайного я найбільше довідалася від жінок та чоловіків, яких опитувала, котрі пережили жахливу втрату, як-от втратили дитину, зазнали насилля, геноциду чи травм. Найцінніші їхні спогади стосувалися звичайних, буденних моментів. Було ясно, що найважливіші для них спогади виникали з низки повсякденних моментів, і вони сподівалися, що й інші люди будуть вдячними життю за ці миті та ту радість, яку вони приносять. Письменниця і духовний лідер Маріанна Вільямсон говорить: «Радість — це те, що відбувається з нами, коли ми дозволяємо собі повірити, що довкола стільки всього хорошого».

АКТивація

Аналізуйте. Коли мене охоплює страх і відчуття дефіциту чогось, я намагаюся кликати на допомогу радість і вдячність, визнаю свій страх, а потім перетворюю його на вдячність. Я говорю вголос: «Я почуваю себе вразливою. Це нормально. Я така вдячна за _____________________». Ця практика однозначно посилила мою здатність радіти.

Керуйтеся натхненням. Мене так надихають щоденні «дози» радості, які я отримую в буденні миті, наприклад, забираючи дітей зі школи, стрибаючи на батуті або під час родинних обідів. Розуміння того, що ці миті — насправді найголовніше в житті, змінило мої погляди на роботу, сім’ю та успіх.