Читать «Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є» онлайн - страница 55

У тиші, що запанувала, можна було почути навіть звук падіння шпильки. Я подумала: «О, Боже, я божевільна, і вони зараз сидять і думають: “От психопатка. Як нам звідси вибратися?”» І раптом я почула, що десь у задніх рядах заплакала жінка. Вона не схлипувала тихенько, а ридма ридала. Потім хтось попереду вигукнув: «О, мій Боже! Навіщо ми це робимо? Що це таке взагалі?» Аудиторія вибухнула, наче несподівано пробудившись. Як я і припускала, була я не самотньою.

Більшості з нас доводилося переживати бурхливу радість, яка переходила у відчуття вразливості і страху. Поки ми не змиримося з власною вразливістю і не навчимося відчувати вдячність, сильне кохання завжди супроводжуватиметься страхом втрати. Якщо підсумовувати те, що я дізналася про страх і радість, я би сказала:

«Темрява не нищить світла; одне без іншого не існує. Саме наш страх темряви затьмарює нашу радість».

Страх дефіциту

У тривожні і неспокійні миті життя ми боїмося щось недо­отримати. Ми боїмося втратити те, що любимо понад усе, і потерпаємо через відсутність гарантій безпеки. Ми думаємо, що, якщо не радіти і не відчувати вдячності, буде не так боляче. Ми думаємо, що, якщо зможемо побороти вразливість, уявляючи можливу втрату, то менше страждатимемо. Ми помиляємося. Гарантувати можна лише одне: якщо не практикувати вдячність і не дозволяти собі пізнати радість, ми відмовляємося від двох почуттів, здатних по-справжньому підтримати нас у важкі часи.

Я описала вище страх перед браком безпеки і впевненості. Але існують і інші види можливих втрат. Моя подруга Лінн Твіст написала неймовірну книгу під назвою «Душа грошей» (The Soul of Money). У ній Лінн розглядає міф про те, що нам чогось бракує. Вона пише:

«Я і багато інших людей після пробудження насамперед думають: “Я не виспався”. Наступна поширена думка: “Мені бракує часу”. Правда це чи ні, думки про те, що нам чогось бракує, виникають несвідомо, перед тим як ми замислимося над цим. Більшу частину життя ми проводимо чуючи, пояснюючи, нарікаючи або непокоячись про те, що нам чогось бракує. Ми недостатньо займаємося спортом. Нам бракує робочих місць. Ми недостатньо заробляємо. Нам бракує влади. Нам не вистачає спонтанності. Ми не відпочиваємо достатньо. І, звісно, нам завжди бракує грошей.

Ми недостатньо худі, недостатньо розумні, недостатньо привабливі чи стрункі, або недостатньо освічені, успішні чи заможні — або ще щось. Ми ще не встигаємо підвестися з ліжка і торкнутися ногами підлоги, а вже відчуваємо, що в чомусь неповноцінні, вже відстали, вже програли, нам уже чогось бракує. І коли ми лягаємо спати, наш мозок змагається з наріканнями на те, чого ми не досягнули або чого не зробили упродовж дня. Ми лягаємо спати, пригнічені цими думками, і прокидаємося з думками про те, чого нам бракує. Те, що починається як ознака життєвого поспіху чи змагання з негараздами, переростає у виправдання порожнього життя».