Читать «Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є» онлайн - страница 52

А як АКТивуєте себе ви?

Дороговказ № 4. Культивування почуття вдячності і радості: позбудьтеся страху дефіциту і темряви

Я вже згадувала про те, як мене здивувало, що певні поняття з мого дослідження з’являлися в парах або в групах. Ці «колекції понять» докорінно змінили систему моїх уявлень про життя і життєвий вибір.

Чудовий приклад — це те, як крокують пліч-о-пліч кохання і відчуття єдності. Тепер я розумію, що для того, аби відчути справжню близькість, мені потрібно бути собою справжньою, а це можливо, лише коли любиш себе. Упродовж років я вважала, що все навпаки: я роблю все, що завгодно, аби стати «своєю», відчувати, що мене приймають, бо це підвищує мою самооцінку. (Коли я лише пишу ці слова і згадую, скільки років змарнувала на таке життя, відчуваю втому. Не дивно, що я так довго відчувала себе виснаженою!)

Багато в чому це дослідження навчило мене не лише новому способу мислення, коли йдеться про життя і кохання, але й показало взаємозв’язок між моїм життєвим досвідом і рішеннями, які я приймаю. Одна з найфундаментальніших змін у моєму житті сталася, коли я замислилася над взаємозв’язком вдячності і радості.

Я завжди думала, що щасливі люди — це вдячні люди. Тобто чому б їм такими не бути? У них є все, за що можна дякувати життю. Але, провівши незліченні години за вислуховуванням історій про радість і вдячність, я виявила три стійкі закономірності:

• Усі без винятку опитувані, які називали себе людьми, що радіють життю, висловлювали вдячність світові і вважали, що завдячують своєю радістю саме йому.

• Радість і вдячність — це духовні практики, які пов’язані з вірою в єдність людства і силу, більшу за нас.

• Опитувані насамперед відзначали відмінність між щастям і радістю як різницю між властивою людям емоцією, що залежна від обставин, і духовною практикою єднання зі світом, пов’язаною з формуванням у собі відчуття вдячності.

Вдячність

Коли йдеться про вдячність, слово, яке в процесі цього дослідження виходило на перший план, — це «практика». Не думаю, що інших дослідників це спантеличує, але особисто я завжди вірила, що теорія значно важливіша за практику, тому прийняла ці слова за заклик до дії. Насправді я мушу зізнатися, що неохоче визнання важливості практики стало іскрою, яка розпалила полум’я мого духовного пробудження в 2007 році.

Я роками використовувала поняття «вдячне ставлення». Але згодом я дізналася, що ставлення — це лише напрям або спосіб мислення і що «ставлення» не завжди збігається з поведінкою.

Наприклад, можна сказати, що мені близька філософія йоги. Ідеали і переконання, якими я керуюся у житті, дуже близькі до тих, що сповідує йога. Я ціную усвідомленість, правильне дихання, зв’язок між тілом і духом. У мене є навіть спортивна форма для занять йогою. Але, повірте, моє позитивне ставлення до йоги і спортивна форма нічим не допоможуть мені у разі, якщо ви дасте мені килимок для йоги і попросите стати на голову або в якусь іншу складну позу. Зараз, коли я пишу ці рядки, доведеться визнати: я ніколи не займалася йогою. Сподіваюся змінити це до часу, коли ця книга потрапить до ваших рук, але наразі мої теорії розходяться з практикою.