Читать «Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є» онлайн - страница 35
БРАУН Брене
Більшість із нас використовує всі ці стратегії — у різний час із різними людьми з різноманітних причин. Однак усі ці стратегії віддаляють нас від осмислення власного досвіду. Сором пов’язаний зі страхом, відчуттям провини та ізоляцією. Щире зізнання пов’язане із самоповагою і сприйняттям власної недосконалості, що наділяє нас сміливістю, вмінням співчувати і відчувати близькість із людьми. Якщо ми хочемо жити повним життям, без постійного страху перед власною недовершеністю, то повинні осмислювати те, що з нами відбувається, а також опиратися сорому у спосіб, який не поглиблюватиме наш сором. Один із шляхів це зробити — навчитися розпізнавати сором і відповідно реагувати на нього.
Сором — це повноконтактна емоція. Чоловіки і жінки з високим рівнем опірності до сорому знають, коли він їх охоплює. Найпростіший шлях впізнати сором — це виробити уважність до фізичних його симптомів. Як я вже згадувала у розділі про сміливість, співчуття і зв’язок між людьми, я знаю, що сором підступає, коли мене з головою накриває гаряча хвиля неспроможності, серце калатає, обличчя палахкотить, у роті пересихає, під пахвами поколює, а час уповільнюється. Важливо впізнавати ці симптоми, щоб знайти у собі
Коли нам соромно, ми забуваємо про норми поведінки. Перед тим як сказати щось, надіслати лист або написати повідомлення, про яке ми шкодуватимемо згодом, необхідно емоційно зіп’ястися на ноги. Я знаю, що мені потрібно від десяти до п’ятнадцяти хвилин, щоб зібратися з духом, і що я, напевно, розрюмсаюся перед тим, як наважуся діяти. Мені також потрібно помолитися. Знання про це є дарунком долі.
Якщо ви хочете зміцнити імунітет до сорому і навчитися визнавати правду, почніть із цих запитань. Отримані відповіді можуть змінити ваше життя.
1. Якими ви стаєте, коли почуття сорому заганяє вас у глухий кут?
2. Як ви захищаєтеся?
3. Кому ви телефонуєте, аби впоратися з бажанням напаскудити у відповідь, заплакати і сховатися або догоджати людям?
4. На який найсміливіший вчинок ви могли би наважитися, відчуваючи себе нікчемним і ображеним?
Наші історії не призначені для всіх. Почути їх — привілей, і перед тим, як поділитися ними, ми маємо запитати себе: «Хто заслужив на право почути мою історію?» Якщо в нашому житті є одна або дві людини, які можуть сісти поруч, вислухати наші ганебні історії і любити нас за нашу силу та слабкості — нам неймовірно пощастило. Якщо у нас є друг або кілька друзів, або родина, які приймають нашу недосконалість, вразливі місця і сильні сторони і дозволяють відчути душевну близькість із ними — нам неймовірно пощастило.
Нам не потрібно відчувати кохання, взаєморозуміння й увагу до нас від усіх людей у нашому житті, але нам потрібна принаймні одна близька людина. Якщо у нас є ця людина або невеличке коло людей, на яких можна покластися, найкращий спосіб визнати існування зв’язку з ними — повірити, що ви цього гідні. Якщо ми вибудовуємо стосунки, фундаментом для яких є любов, душевна близькість і щирість, ми повинні почати з визнання: «Я цього гідний».