Читать «Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є» онлайн - страница 32

Діти, схильні соромити себе («Я поганий»), замість того, щоб відчувати провину за вчинки («Я вчинив погано»), частіше мають проблеми із самооцінкою і ненавидять себе. Діти, батьки яких маніпулюють почуттям сорому, зростають у переконанні, що не гідні любові.

Я зцілилася від сорому, досліджуючи його!

Неважливо, як багато ви знаєте про сором, він щомиті може підкрастися до вас (повірте, я знаю це з власного досвіду). Ви можете потрапити під його владу, навіть не розуміючи, як це трапилося і чому. Хороша новина в тому, що з досвідом ви здобудете також опірність до сорому. Ця історія не тільки ілюструє підступну природу сорому, але й підкреслює важливість обговорення сорому і зізнання у ньому.

Упродовж декількох місяців у 2009 році мій блог наводили як приклад розробки веб-сайтів на головній сторінці хостингової компанії. Це було доволі смішно, тому що на мою сторінку заходили люди, які аж ніяк не шукали там блог про унікальність і сміливість. Одного дня я отримала електронний лист від жінки, якій сподобався макет і художнє оформлення мого сайту. Я була втішена і дуже вдячна… Поки не дійшла до ось цих рядків:

«Мені справді подобається ваш блог. Він дуже креативний і легко читається. Ось тільки фотографія ваша і вашої подруги псує враження… Боронь Боже! Я би ніколи не розмістила у блозі невдалу фотографію, але це тому, що фотограф із нас двох — це я ;-)».

Я не йняла віри. На фотографії, про яку вона говорила, я і моя близька подруга Лора сиділи в темному кінозалі, чекаючи початку «Сексу і міста». Це мав бути прем’єрний показ, і ми були в радісному очікуванні, отож я дістала свій фотоапарат і зробила знімок.

Коментар до фотографії мене розсердив, спантеличив і шокував, але я продовжила читати лист. Жінка поставила безліч запитань щодо дизайну блогу і наприкінці листа написала, що працює з багатьма «неосвіченими» батьками та планує розповісти їм про мої погляди на виховання. Та хай робить що завгодно. Я була дуже знервована.

Я крокувала кухнею то вперед, то назад, а потім сіла і наклацала відповідь.

Чернетка №1 містила такий рядок: «Боронь Боже! Я би ніколи не наважилась критикувати чиюсь фотографію, тому що дослідник сорому з нас двох — це я».

Чернетка №2 містила такий рядок: «Я переглянула ваші фотографії в Інтернеті. Якщо вас так непокоять невдалі фото, я би порадила замислитися над своїми».

Чернетка № 3 містила такий рядок: «Якщо ви надсилаєте комусь уїдливого листа, найменше, що ви можете зробити — це перевірити орфографію. “Їх” і “їхній” не означає те саме».

Зрозуміло, це було брудно. Мене це не хвилювало. Але листа я таки не надіслала. Щось зупинило мене. Я перечитала свої ущипливі варіанти, глибоко вдихнула і помчала до спальні. Потім взула кросівки, насунула на очі бейсболку і вирушила на прогулянку.

Мені потрібно було вийти з будинку і позбутися бурхливої енергії, яка струменіла в моїх венах.