Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 78

Гленарван саме дійшов у листі до цього місця, коли Макнабс, що не спускав з очей свого кузена, ніби байдужним тоном поцікавився, як правильно пишеться ім’я «Айртон».

– Так, як і вимовляється, – здивовано відповів Гленарван.

– Помиляєтесь, кузене, – заявив майор. – Воно вимовляється «Айртон», а пишеться – «Бен Джойс»!

13

«…ландія» – це «Зеландія»!

Його слова справили враження удару блискавки.

Айртон різко випрямився, в руках у нього блиснув револьвер, і тут-таки пролунав постріл. Лорд Гленарван хитнувся.

Водночас звідусюди з лісу почулася стрілянина. Джон Манґлс і матроси миттю кинулися на Бена Джойса, але зухвалого каторжника вже і слід загув. Йому вистачило часу, щоб покинути намет і приєднатися до своєї банди, що розсипалася цепом уздовж узлісся. Легко поранений у руку Гленарван уже звівся на ноги.

– Мерщій до фургона! – крикнув капітан Джон, затуляючи собою леді Елен і Мері й тягнучи їх до воза.

За мить усі члени експедиції вже були під прикриттям бічних стінок фургона. Чоловіки, сховавшись за колесами, готувалися відбити атаку бандитів.

Тільки-но Бен Джойс з’явився в банді, рушничні постріли змовкли.

Майор і Джон Манґлс пішли на розвідку та підібралися майже до узлісся. На вологій землі виднілися численні сліди чобіт, але навколо нікого не було. Банда Бена Джойса як у воду впала.

Тепер фургон перетворився на справжню фортецю, що загрузла в глині. Двоє дозорців, змінюючи один одного щогодини, стояли на чатах. Майор оглянув рану лорда і переконався, що куля не завдала серйозної шкоди, лише зачепила тканини.

Макнабс був змушений нарешті розповісти леді Елен і про втечу банди каторжників із Пертської тюрми, і про їх появу в провінції Вікторія, і про те, що катастрофа потяга на Кемден-Брідж була справою їхніх рук. Але яким чином Макнабс упізнав у боцмані Айртоні Бена Джойса?

У перший же день знайомства з Айртоном, розповідав майор, він відчув до нього недовіру. Кілька незначних, здавалося, дрібниць, погляд, яким колишній боцман обмінявся з ковалем біля річки Віммері, небажання Айртона наближатися до поселень, уперті спроби викликати яхту на східне узбережжя, загадкова загибель коней і биків, якими він опікувався, – це все, а на додачу ще й якась нашорошеність цієї людини, посилили сумніви майора. А сьогодні вночі всі його підозри справдилися: майор розповів, як, продираючись поповзом серед кущів, зумів майже впритул наблизитися до підозрілих тіней, що привернули його увагу. Троє незнайомців розглядали якісь сліди на землі. «Це вони, – почув майор, – дивись, трилисник на підкові…» – «Решта коней сконала?» – «Авжеж, отрута ж бо напохваті… Добре діло іноді цей гастролобіум…», – пролунав хрипкий смішок. – «Ну й спритник наш Айртон, – Макнабс упізнав голос коваля, – мені б його розум! Вправно він наплів їм про корабельну аварію! Якщо його діло вигорить, ми з вами, хлопці, багачі! Справжній диявол, а не людина…» – «Його звати Бен Джойс, а не Айртон, і він чесно заслужив це ім’я!»