Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 77

– У вас є якийсь план? – роздратовано спитав Джон Манґлс.

– Так, але для цього «Дункану» доведеться покинути Мельбурн і вирушити на східне узбережжя.

– А чим, скажіть, нам зможе допомогти яхта, прийшовши в затоку Туфолда?

– Я пропоную, сер, не ризикувати, віддаляючись від берегів річки, – почав Айртон. – Краще дочекатися допомоги просто тут, а дістати її ми зможемо тільки від «Дункана». Станемо табором, пошлемо когось із нас відвезти Томові Остіну наказ вирушати до Туфолдської затоки. Тим часом вода в Снові спаде, і ми перейдемо річку бродом або збудуємо човна.

– Гаразд, Айртоне, – мовив Гленарван, – ваша пропозиція заслуговує, щоб її обміркувати, але вона має одну суттєву ваду, – ми згаємо час… Що скажете, друзі?

– Я підтримую план Айртона, – несподівано заявив майор.

– А ви, Джоне? – спитав Гленарван молодого капітана. – Ви згодні, що краще залишитися тут?

– Так, – відповів Джон Манґлс, – якщо тільки посланець, на відміну від нас, зуміє переправитися через Снові.

По цих словах погляди всіх звернулися на колишнього боцмана. Той радісно-переможно усміхнувся.

– Посланцеві нема потреби переправлятися через річку, – сказав Айртон. – Досить повернутися на Люкновський шлях і по ньому вирушити до Мельбурна.

– Двісті п’ятдесят миль пішки?!

– Не пішки, а верхи, – відповів Айртон. – У нас є один здоровий кінь. На ньому цю відстань можна подолати за чотири дні. Додайте ще два дні, які будуть потрібні на перехід «Дункана» до затоки Туфолда, і ще добу – щоб дістатися від узбережжя до нашого табору. Отже, за тиждень посланець із загоном матросів буде тут.

Слухаючи Айртона, майор кивав, погоджуючись, і це здивувало Джона Манґлса. Зрештою пропозицію боцмана було прийнято одностайно.

– Залишається тільки обрати гінця, – мовив лорд. – Хто готовий зважитися на такий ризик?

Усі чоловіки відгукнулись як один, та ось пролунав голос Айртона:

– Сер, їхати мушу я. Скажу, чому: я знаю цей край, не раз поневірявся в ще більш диких і небезпечних місцях. Я виплутаюся з біди там, де інший загине. Тому прошу відрядити до Мельбурна саме мене.

Джон Манґлс спробував заперечити, нагадавши, що Айртон потрібен тут, бо тільки він може показати місце загибелі «Британії», але майор зауважив, що раз уже до повернення посланця експедиція залишиться в таборі, то не може бути й мови про які-небудь розшуки.

– Що ж, лаштуйтеся в дорогу, Айртоне, – сказав Гленарван. – Не баріться…

Боцман одвернувся, намагаючись приховати тріумфальний блиск очей.

Матроси допомогли Айртону підготуватися до від’їзду, а Гленарван тим часом написав лист Томові Остіну з наказом негайно привести «Дункан» до затоки Туфолда. Після прибуття яхти на східне узбережжя помічник капітана повинен був виділити в повне розпорядження Айртона загін матросів і шлюпку.