Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 80

– Але чому саме ви? – спитав майор. – Невже ми ні на що не здатні?

Гленарван запропонував кинути жереб, і він випав Малреді.

Від’їзд матроса призначили на той час, коли після коротких південних сутінків землю швидко огортає пітьма. Вілсон запропонував про всяк випадок замінити зрадницьку підкову з трилисником на звичайну, зняту з копита одного з коней, який сконав, а Гленарван попросив Паганеля написати під його диктовку листа Томові Остіну. Проте вчений зосереджено думав про щось своє, тож лордові довелося двічі повторити прохання.

Гленарван почав диктувати: «Наказую Тому Остіну негайно вийти в море і привести «Дункан»…» У цю мить погляд Паганеля впав на число «Австралійської та Новозеландської газети», що лежала долі, й географ відразу ж забув і про Гленарвана, і про те, що йому диктували.

– Що там таке, Паганелю?

– Боже правий! – вигукнув географ.

– Що сталося? – спитав майор.

– Нічого… – пробурмотів учений. – Зела… ланд… ландія!!!

Рвучко підвівшись, він схопив газету та почав люто трясти нею в повітрі. Трохи заспокоївшись, Паганель нарешті вимовив:

– Я до ваших послуг, сер. Кажіть далі.

Остаточний вигляд листа був такий: «Наказую Томові Остіну негайно вийти в море і привести «Дункан», тримаючись тридцять сьомої паралелі, до східного узбережжя Австралії». Закінчивши писати, географ повернув папір для підпису Гленарвану. Той підписав абияк – йому все ще заважала рана. Лист запечатали, і Паганель додав на конверті адресу: «Тому Остіну, помічникові капітана яхти «Дункан», Мельбурн».

Після того він вискочив із фургона, розмахуючи руками і раз у раз повторюючи незрозуміле:

– Ланд… ландія… Зеландія!..

14

Чотири тривожні дні

Усе було готове до від’їзду Малреді, й Паганель ніби заспокоївся. Щоправда, він і далі час від часу щось бурмотів, і майорові вдалося випадково почути, як учений ніби веде суперечку з самим собою:

– Ні… Ніхто в це не повірить!.. Та й навіщо?… На жаль, надто пізно.

Надвечір географ показав Малреді на карті маршрут степовими стежками до дороги, яка тяглася на південь до узбережжя і там круто повертала до Мельбурна. Небезпека загрожувала гінцеві тільки поблизу табору, де, очевидно, Бен Джойс та його банда зробили засідку. Далі посланець міг їхати з цілковитою певністю, що каторжники його не наздоженуть.

Знову лив дощ, тому всі сховалися у фургоні. О восьмій вечора зовсім стемніло. Джон Манґлс передав матросові револьвер, який перед тим сам ретельно зарядив, і Малреді скочив у сідло.

– Лист віддаси Томові Остіну, – звелів Гленарван. – А на словах перекажи: він мусить негайно привести «Дункан» у затоку Туфолда. Якщо нас там не буде, значить, ми так і не зуміли переправитися через річку. Тоді нехай висаджує загін і поспішає нам на підмогу суходолом. Хай Бог помагає тобі!

– Прощайте, сер, – промовив вірний матрос.

Дощ перейшов у справжній шквал, і після від’їзду Малреді мандрівники знову сховалися до фургона. Майор та Джон Манґлс залишилися знадвору, щоб не дати бандитам заскочити мандрівників зненацька. Іноді вітер ненадовго вщухав, і лише Снові й далі вирувала між чорними стінами очерету. В одну з таких хвилин здалеку долинув короткий пронизливий свист. Невдовзі свист повторився і йому відповів звук, віддалено схожий на постріл. З фургона визирнув Гленарван.