Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 57

6 грудня перші промені сонця освітили гору, що немов випірнула з морської глибини. Це й були Амстердамські острови, за милю від яких яхта лягла в дрейф.

Віддалений архіпелаг в Індійському океані складався з двох клаптиків суші: безлюдного острова Сен-Поль та острова Сен-П’єр, на який пасажири «Дункана» дісталися шлюпкою. Його населення складалося з кількох добровільних відлюдків – доглядачів риболовецьких промислів, що належали, як і сам острів, якомусь комерсантові з острова Реюньон.

Зараз на острові було троє мешканців: француз та два мулати. Тож Паганель міг потиснути руку співвітчизникові, старому поважному мосьє Віо, який надзвичайно гостинно зустрів мандрівників.

Він розповів їм, що архіпелаг Амстердам двічі ставав прихистком для моряків, які врятувалися від загибелі, а більше жодне судно не зазнало корабельної аварії біля цих берегів. Коли б це раптом і сталося, хвилі винесли б на берег уламки судна, а люди неодмінно добралися б на шлюпках до риболовецьких промислів мосьє Віо. Старий, що прожив багато років на острові, нічого не знав про «Британію» і капітана Ґранта, а це означало тільки одне: що катастрофа сталася зовсім в іншому місці.

Це не здивувало і не засмутило Гленарвана. Він діяв методом виключення, і головною його метою було встановити факт, що в цій точці на тридцять сьомій паралелі Гаррі Ґранта немає, – і більше нічого.

Після тривалої прогулянки, вже в сутінках, мандрівники розпрощалися з шановним мосьє Віо і шлюпка з «Дункана» допровадила мандрівників на борт яхти.

7 грудня о третій годині ранку острів Амстердам розтанув у тумані на західному горизонті.

Мері Ґрант і Роберт не могли спокійно дивитися на хвилі Індійського океану. Можливо, саме тут їхній батько на пошкодженому судні разом із уцілілими членами команди боровся проти страшного урагану. Джон Манґлс показав дівчині на морській карті головні течії цих широт. Одна з великих течій перетинає весь Індійський океан і прямує просто до австралійського материка. Сила цієї течії така велика, що мореплавці відчувають її в обох океанах – і в Тихому, і в Атлантичному. Тож якщо «Британія» під час урагану навіть утратила щогли й кермо і стала зовсім безпорадною перед шаленством хвиль, її чекав неминучий фінал – бути викинутою на берег силою течії.

Але і в капітана, і в лорда Гленарвана все ще залишалися певні сумніви. Як відомо, остання звістка про капітана Ґранта надійшла 30 травня 1862 року з Кальяо. Яким же чином 7 червня, тобто всього за вісім днів по тому, як «Британія» залишила береги Перу, вона могла опинитися в Індійському океані? Як це могло статися? Про це вони й запитали Паганеля. Не кажучи ні слова, вчений пішов по документ. Він повернувся, даючи зрозуміти всім, ніби йому соромно, що розумні, освічені люди можуть брати під сумнів такі очевидні речі.