Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 56

А пасажири «Дункана» тим часом вирушили на прогулянку селищем та його околицями. На острові Трістан-да-Кунья мешкало сто п’ятдесят душ, здебільшого це були англійці та американці, що одружилися з темношкірими жінками – представницями народу зулу.

Частина узбережжя, з якою межувала долина, була на архіпелазі єдиним місцем із родючим ґрунтом. Решта всього безлюдного простору була вкрита корою застиглої лави. Там мешкала безліч гігантських альбатросів і сотні тисяч пінгвінів. Оглянувши похмуре нагромадження вулканічних скель, мандрівники спустилися в долину, де дзюркотіло безліч струмків і струмочків. Тут чагарі, серед яких пурхали різноманітні пташки, робили краєвид дещо веселішим. На лужках траплялися дерева з родини ріжкових, величні ломарії з вигадливо переплетеними волокнистими стеблами, багаторічні квітучі кущі анцерії, що розносить навкруги свої дурманні пахощі, а також бальзамний мох і рідкісні папороті. За розмовами та замилуванням природою непомітно минув день, а як смеркло, мандрівники повернулися на яхту.

Прибули й шлюпки з матросами, які всього за кілька годин устигли обійти весь острів, проте жодних слідів «Британії» не знайшли. «Дункан» міг би покинути архіпелаг того самого вечора, але не знявся з якоря, бо Гленарван дозволив команді пополювати на морських корів, морських левів та морських слонів. Раніше сюди заходили й кити, але бездумне жорстоке винищення призвело до того, що тепер їх майже не лишилося в цих широтах.

Після вдалого полювання вся команда заходилася коло здобичі: обробляли тюленячі шкури, витоплювали ворвань, таку необхідну на судні, і так, за роботою, минула ніч і весь наступний день, тому відплиття «Дункана» було перенесено на 20 листопада.

Тож пасажири скористалися й цим днем стоянки, знову висадилися на берег, а лорд Гленарван і майор навіть прихопили з собою рушниці. Було вирішено дістатися підніжжя гори Трістан. Продираючись крізь лавові осипи та звалища уламків пемзи, мандрівники сполохали в чагарникових хащах кількох вепрів. Одного з них куля майора звалила на місці, а лорд підстрелив кілька чорних куріпок. На карнизах гірських схилів, до яких не досягали кулі, гуляло безліч диких кіз, у кущах траплялися здичавілі кішки – єдині хижаки на всьому острові.

На восьму вечора всі повернулися на яхту, а опівночі «Дункан» покинув архіпелаг Трістан-да-Кунья.

3

Методом виключення

Для того щоб поповнити запаси вугілля на мисі Доброї Надії, капітанові Джону Манґлсу довелося відхилитися на два градуси на північ від тридцять сьомої паралелі, де «Дункан» потрапив у смугу ходових для нього дужих західних вітрів і вже 24 листопада о третій годині дня на обрії забовванів силует Столової гори, а трохи згодом яхта порівнялася з Сигнальною горою – дороговказом до входу в бухту Кейптауна. «Дункан» увійшов туди о восьмій годині вечора.

Мандрівники використали час короткої стоянки для прогулянки містом із тридцятьма тисячами білих та чорношкірих мешканців. Гостям Кейптауна достатньо було оглянути фортецю в південно-східній частині міста, палац і сад губернаторської резиденції, біржу, місцевий музей, помилуватися на кам’яний хрест, споруджений Бартоломео Діасом, і випити склянку понтейського, найкращого з місцевих вин, – і на цьому вичерпувалися всі варті уваги місцеві пам’ятки, тож наступного дня рано-вранці «Дункан» знявся з якоря і вже за кілька годин пропливав повз усім відомий мис Бур, який свого часу португальський король Хуан II так недоладно назвав мисом Доброї Надії.