Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 118

Жюль Верн

Це був день, сповнений тривоги! Мої товариші розклали багаття на одній з тутешніх вершин. Настала ніч, але з яхти не було знаку, що нас помітили, і я більше не вагався. Стемніло, судно могло вночі покинути ці води. Тоді я кинувся у воду і поплив. Я був уже за якихось тридцять сажнів від судна, коли воно раптом змінило галс і почало віддалятися. От тоді-то я й почав кричати.

Утомлений, знесилений, я повернувся на берег. До ранку ми з товаришами не стулили очей – ми відчували, що віднині приречені на самоту. Але настав світанок, і ми побачили, що судно ще й досі поблизу узбережжя, а потім від нього раптом відчалила шлюпка. Яка це була радість! Коли ж я зрозумів, що в човні до мене пливуть мої дорогі діти… о, то була найщасливіша мить мого життя!

Тільки тепер капітан дізнався, що врятований завдяки тому самому документу, який за тиждень після корабельної аварії поклав у пляшку і довірив морю, не тішачи себе особливими надіями на успіх.

Жак Паганель, вислухавши розповідь Ґранта, нетерпляче вигукнув:

– Капітане, але скажіть мені на Бога, що ви насправді написали у вашому посланні? Адже повний текст так до нас і не дійшов!

– Будь ласка, – відповів Гаррі Ґрант. – Я вклав у пляшку послання, написані трьома мовами. Яке з трьох вас цікавить?

– Хай буде французьке, – запропонував лорд Гленарван, – воно збереглося найкраще, і наше тлумачення ґрунтувалося на ньому.

– Дослівно: «27 червня 1862 року трищоглове судно «Британія» з Ґлазґо зазнало аварії за тисячу п’ятсот льє від Патагонії, у Південній півкулі. Два матроси і капітан Ґрант дістались острова Табор…»

– Як?! – скрикнув географ.

– «…і там, зазнаючи постійних страшних злигоднів, вони кинули в море цей документ на 153° західної довготи і 37° 11́ південної широти. Допоможіть їм, бо вони загинуть».

Паганель підхопився з місця:

– Але чому Табор? Адже це острів Марії-Терезії!

– Звичайно, пане Паганелю, – кивнув капітан Ґрант. – На англійських і німецьких картах його позначено як острів Марії-Терезії, а на французьких – як острів Табор.

– Як бачите, капітане, – сказав Макнабс, – наш Паганель був не далекий від істини. Послідовно Патагонія, Австралія і Нова Зеландія здавалися йому беззаперечним місцем, де треба було шукати потерпілих в аварії. Слово «contin…», яке він спочатку тлумачив як «континент», перетворилося згодом на «continuelle», тобто «постійно», «indi…» означало спершу індіанців, а потім тубільців, поки нарешті не було правильно розшифроване як «indigence» – «злигодні». І лише уривок слова «…abor» увів його в оману. Наш друг уперто вважав його частиною французького дієслова «aborder», що означає «причалювати», тоді як це була назва острова Табор, що став притулком для вас трьох. Помилка ця, втім, простима, оскільки на корабельних картах «Дункана» острівець, на якому ми щойно пообідали, позначений під ім’ям імператриці Марії-Терезії.