Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 111

Що мав робити лорд Гленарван? Очевидно, «Дункану» слід було повертатися на батьківщину, і всі пов’язані з цим справи належало обміркувати з Джоном Манґлсом. Оглянувши вугільні бункери, капітан переконався, що палива вистачить усього на п’ятнадцять днів. Тому він запропонував узяти курс на бухту Талькауано, до узбережжя Південної Америки, – «Дункан» уже побував там на самому початку їхньої подорожі. Шлях туди пролягав просторами Тихого океану. Поповнивши запаси, яхта поверне на південь і, обігнувши мис Горн, попрямує через Атлантику прямо до Шотландії. План було схвалено, механік дістав наказ розводити пари, а за годину «Дункан» уже ліг на новий курс і прямував в океанські простори, тримаючись усе тієї самої тридцять сьомої паралелі. Надвечір із корми вже не видно було на обрії новозеландського верхогір’я – воно зникло в серпанку туману.

Плавання було невеселим – відважні люди, що жили надією відшукати капітана Гаррі Ґранта, поверталися в рідні краї без нього. Команда «Дункана» занепала духом. Навіть завжди балакучий і жвавий Паганель засумував – здавалося, учений переживає останні події ще більш пригнічено, ніж решта учасників.

Лорд Гленарван кілька разів намагався змусити Айртона відповідати, але всі обіцянки й погрози були марні. Незрозуміло було, чому колишній боцман так затято мовчить. Майор навіть узяв під сумнів, чи відомо йому будь-що взагалі про капітана Ґранта.

П’ятого березня леді Елен тихо постукала в двері каюти чоловіка. Побачивши схвильовану дружину з очима, повними сліз, Гленарван кинувся їй назустріч.

– Що трапилося? – спитав він.

– Едварде! – вигукнула Елен. – Я все-таки поговорила з Айртоном.

– Невже вам вдалося щось довідатися?

– Ні, але тепер він хоче поговорити з вами.

– Ви обіцяли йому що-небудь?

– Тільки одне: мій чоловік докладе всіх зусиль, щоб полегшити його долю.

Колишнього боцмана негайно привели до кают– компанії, де на нього з нетерпінням очікував Гленарван.

13

Угода

Щойно Айртон увійшов, лорд звелів матросам вийти.

– Ви хотіли поговорити зі мною, Айртоне? – спитав Гленарван.

– Так, сер. Було б непогано, якби ми розмовляли в присутності майора Макнабса і пана Паганеля.

Гленарван наказав запросити до себе Макнабса й географа.

Кілька секунд Айртон збирався на думці, а тоді нарешті мовив:

– Сер, коли двоє людей укладають між собою угоду, потрібні свідки. От чому я попросив, щоб пан Паганель і майор Макнабс були тут. Скажу відверто: я хочу запропонувати вам ділову угоду. Скажіть, сер, ви як і раніше маєте намір передати мене до рук англійської влади й аж ніяк не погодитеся повернути мені свободу?

Гленарван якусь мить вагався. Врешті-решт почуття обов’язку взяло гору і лорд відповів:

– Ні, Айртоне, я не можу вас звільнити.

– Але я й не прошу!

– Тоді що вам треба?

– Ви могли б висадити мене на одному з безлюдних островів у Тихому океані, забезпечивши речами першої необхідності. Можуть минути роки, доки я виберуся звідти, а за цей час я – хтозна! – можливо, і подумаю… про каяття.