Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 56

Онуфрій у фіолеті зимової пітьми стояв над річкою і дивився на Джуринку, що застигла серед річкових верб. Під ногами рипів сніг. Надходив зимний Йордан. Онуфрій уявляв собі, як старенький священик Мицович прочитає Євангелію, і мир посуне на Ставище. Онуфрій знає, що процесія на чолі зі священиком і хоругвами вийде з церкви вдосвіта і поверне біля млина. Там виберуть місце для вирубаного з леду хреста. Він теж хотів іти з процесією. «Не знати, - думав він, - чи відпустить начальник?» Хлопець почув, як рипнула верба і з дірявого стовбура випурхнули синиці, а позаглядавши за птахами, пішов попри старий млин додому. Йорданський мороз перемацав кожну нитку Онуфрієвої одежі й добрався до австрійських черевиків, що дісталися Онуфрієві від батька. Митро колись привіз їх із Товстого. «Видите, мамо, якби не татові черевики, то в чім бим зараз ходив?» - казав Онуфрій.

Фронт від Митниці посунувся так далеко, що гарматні канонади притихли у весняній пам’яті селян. У квітні з високого східного берега кілька днів і ночей били гармати по німецьких позиціях у Язлівцях. Люди переховувалися. Декого німці навіть забрали з собою. А коли фронт перейшов, митницькі поверталися в’язкими болотистими дорогами з Пожежі та Язловець. Поки селяни засівали свої поля, військова комендатура Білобожницького району оголосила мобілізацію всіх чоловіків віком від вісімнадцяти до п’ятдесяти років. Списки новобранців готували у сільській раді й передавали до Білобожниці. Зі списками виникали непорозуміння: декотрі, кого записали до Червоної армії, ще з 1939 року перебували у таборах військовополонених як вояки Війська польського. Дехто переховувався від мобілізації по лісах і господарських пивницях.