Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 46

- Не можна над слабим знущатися, - говорила до себе і до всіх, хто міг її чути, жінка в чорній хустині.

- Ніхто не знає, що кого чекає, - підтримала розмову та, що з полив’яною мискою.

- Та він ту кожен день таке вироблєє, - докинув чоловік у баранячому кашкеті.

- А шоби не робив, то ним злий дух керує, прости Господи.

- Ваша правда, - погодився баранячий кашкет.

Володя вишмаркався. Витер брудними руками зелені сльози. Сидів, віддихуючись, і дивився на похилі пагорби Чорткова.

Знову приїхав міський автобус. І привіз нових пасажирів, які з торбами й сумками поспішили до каси.

З новими пасажирами приїхав Шпонда. Обличчя високого на зріст Шпонди роздирала придуркувата посмішка. Приїжджав на автобусну бити по колесах гайковим ключем. Шофери сипали копійки і Шпонда, обійшовши всі автобуси, на якийсь час зникав. Якщо котрийсь із шоферів, хто вперше бачив Шпонду за його роботою, гнав його в три шиї, то він міг навіть кинути ключем у вікно автобуса. Був агресивний.

Петро, побачивши Шпонду, сказав:

- Нині якась кара Божа.

Шпонда витягнув ключ.

Крутив головою, як дзиґа, наче вирішував, із якого автобуса розпочати. І пересохлий погляд Володі зустрівся зі Шпондиним. Високий і шорсткий, як будяк, Шпонда став наче вкопаний. На автобусній знали, що Шпонда і Володя - вороги, і не раз вони билися тут до крові. Не любили вони один одного. Володя завжди тікав од Шпонди. Той копав Володю, здіймаючи куряву, аж поки не приїжджала міліція. Хто міг знати причину їхньої ненависті? А сталося от що: три чи два роки тому Володя, прочувши про Празник на Покрову в якомусь із сіл, сів у автобус і зранку приїхав під церкву. На Празник сходилися каліки і дурні. Приїхав тоді й Шпонда. Він любив білі калачі, зав’язані у полотняну півку на три ґудзи. Володя крутився у самому центрі села. Шпонда ж ходив іншими стежками, але зійшлися вони, чекаючи на останній автобус, щоби доїхати до Чорткова. Підстеливши листя, Володя сидів у холодній фосі й вечеряв. Біля нього - празникові медівники і один калач, який виніс йому п’яний ґазда. А Шпонда - з калачем і живою куркою, яку причепив мотуззям за широкий солдатський пасок, -щось бурмотів під ніс. Курка теліпалася, знесиливши, з розчепіреним дзьобом і білими крильми. Володя їв швидко, запиваючи ситром, і зиркав на Шпонду. А той, приступивши ближче, розгледів помащений жовтком і переплетений на вісім пасочків пухкий калач. Він кинувся на Володю, відштовхнув сильним ударом, схопив калач і почав втікати. Володя поскавулів трохи, але замовк.

Володя встав зі свого місця й помалу почав просуватися до пасажирів. А коли відчув на своїх плечах сильні, наче кліщі, руки Шпонди - заскиглив.