Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 45
Василь Махно
Серпневого пополудня, залишивши пса на Ринку, Володя зійшов із міського автобуса і, наче господар, стояв розглядаючи все, куди сягав поглядом. Сємьоновна перша побачила Володю в бушлаті. Заклопотані жінки і байдужі чоловіки, стоячи групками, не звертали на нього жодної уваги. Володя голосно пчихнув, обтер рукавом жовту кульбабину слину і засміявся, показавши надщерблені зуби. Підійшов до книгарні, гримнув у скляні двері. Надька, відірвавши руду голову від книжки, подивилася на нього байдужими очима. Вже встигла звикнути.
- Ах ти мая дарагая! - крикнув на всі легені Володя.
Автобусна ожила. Увага вижидальників своїх рейсів переключилася на придурка.
- Ах ти дарагая - ружа червоная, - волав Володя до Надьки.
Автобусна реготала.
- Йой, не файно зо слабого сміятися, - сказала повногруда жінка, тримаючи в руках полив’яну миску.
- Цьотко, та то Володя, за ним плаче Буданів, - видихнув із димом двадцятирічний хлопець.
- А тобі що до того? Молоко ше на варґах не обсохло, а вже з дзиґаром.
- Та я вже, цьотко, по войску.
- Нещасне то войско.
- А він се чо чіпає?
- Він тє ше вчіпит.
Володя облишив Надьку і підійшовши до пивної бочки, схопив Настю за руку. Настя якраз мила гальби і, відставивши одну, бризнула водою Володі в лице.
- Йойойой, - закричав той.
Настя залилася сміхом.
- Йой, нездала, ти, заразо, нездала! - кричав до неї Володя.
Спритно підскочив і схопив Настю за цицьку. Настя скрикнула. Володя відскочив і почав реготати. Настя встала була, але, передумавши, знову сіла. Володя з відстані кількох метрів кричав до Насті, бризкаючи на всі боки слиною. Володина шия, обліплена грубими жилами, здавалося, трісне від напруги. Петро з вікна бачив, що Володя витворяє з Настею.
Заспокоївшись, Володя відійшов від неї і зайшов досередини станції. Зчинився рейвах, бо він почав мацати дівчат і жінок. Марія Іванівна просила вивести придурка з почекальні, але сама вийти боялася. Нарешті Петро, вискочивши з кабінету, схопив Володю за бушлат і викинув його в теплий серпневий день. Володя, зіщулившись, впав у сміття перед обпльованим чавунним смітником і почав жалісливо плакати. Так жалісливо скиглив псячим голосом, наче його переїхала машина. З перукарні, тримаючись за одвірок, визирав кульгавий Міша. І пан Дзюбановський із годинниковою лупою на чолі. Першою до Володі підбігла Настя, обтріпуючи нещасного від пилюги і прилиплого паперу. Посадила на першу лавку, з якої вмить щезли студентки педучилища.