Читать «Дізнавач» онлайн - страница 49

Я її обережно прибрав з дороги. Знав, яка терміновість свербить начальству. Підполковник Свириденко Максим Прокопович відомий своєю схильністю до терміновості. Особливо як чарку пропустить.

Посміхнувся і з цією усмішкою смикнув двері кабінету на себе. Просто собі в груди.

Свєтка голосила мені в саму потилицю.

Свириденко сидів за столом і крутив телефон. На мене не поглянув.

Гавкнув у слухавку:

— Доповідати щогодини! Ти мене знаєш!

Шваркнув слухавку на апарат і тільки тоді підвів голову на мене.

— Ну що, Цупкий, дострибався козлом? Дострибався!

— Якщо ви, товаришу підполковник, стверджуєте, отже, дострибався.

— Сідай.

Я присів.

— Є відомості, що ти ведеш себе врозріз із соціалістичною законністю. А простіше кажучи, лізеш до чужих баб. Руки розпускаєш на всі боки. Ображаєш шанованих людей. Використовуєш службове положення. Перевищуєш владу. Коротше, смикаєш нерви народу. Громадськість вимагає вжити заходів. Виправдовуватися будеш? Чи відразу врахуєш і більше такого не допустиш?

Я згідно кивнув і витягнувся в струнку від спини до голови. Але з місця не підвівся.

— Так точно. Не допущу.

— Ти хоч знаєш, хто на тебе скаржився? Тобі хоч зрозуміло, до чого ти докотився?

— Знаю і мені все дуже зрозуміло. Скаржився Хробак. І зрозуміло мені, що проти Хробака ліків немає. Чи у вас є, товаришу підполковник?

Свириденко зітхнув.

— Нема. Проти бандитів є. А проти товариша Хробака нема. Що там було насправді?

— Ну, трохи порушень було. Самовільно проник у хату до однієї баби. Шукав речові докази. Вона крутиться, як зміюка. Випадково вийшло. А Хробак її коханець. Він мене застукав, і за бабу свою заступився. Рук я не розпускав. Навпаки. Він перший схопив мене за плече і завдав принижень.

— У якій справі працюєш?

— Справа стара. Закрита вже. Горобчик. Убивство. Минулого травня. А баба Хробака — сестра вбитої.

— А-а-а. Зрозуміло. І що тобі ще треба? Головний підозрюваний на тому світі. Ніхто не сумнівається, що він і є вбивця. Чого ти знову риєш?

Я пообіцяв стримано:

— Більш не повториться.

Свириденко забив рішучий цвях у розмову:

— Отож. Іди. І більше не гріши. А то Хробак усе місто на ноги поставить, таку тобі сповідь улаштує, ніякий піп не второпає.

— Слухаюсь, товаришу підполковник. Припустився дурості. Трохи непослуху. Втомився. Прошу шість діб відпустки за власний рахунок. Поїду провідаю родину. Ви мої обставини знаєте. Рапорт писати?

— Пиши. Догану тобі оголошую без занесення. Щоб Хробак заткнувся. Але ти не забувай. Поряд із хатою тієї баби не з’являйся. Обходь за кілометр. Що зараз на тобі висить?

— Нічого особливого. Тиждень терпить. Крадіжка. Розбійний напад. Ясна річ. Приїду — до суду передам. Винні зізналися повністю.

— Давай, дуй до своїх.

Біля Свєтки я пройшов з тупотом.

Вона труснула перманентом.

Прошипіла:

— Сил немає від вас, товаришу Цупкий. Поведінка у вас ідіотська.

Це мене зачепило. Сильніше, ніж догана без занесення.

Я до її стола куцого наблизився на небезпечну відстань і в обличчя їй у її манері прошипів:

— Ой, Свєтка-Світлана, дійдуть у мене і до тебе руки.