Читать «Дізнавач» онлайн - страница 31

Я думав: ось хотіли всі знати, включно насамперед зі слідчим — яка причина самострілу Гутіна? Я справу читав. Тонюсінька. Коли самогубство — завжди тонюсінька. Там чітко зафіксовано: «Внаслідок ряду причин щодо стану здоров’я». І додані довідки.

Здоров’я у Гутіна було не дуже. Наслідки поранень і контузій. Це правда. Боліла голова.

Він мені не раз говорив:

— Так довбешка тріщить, неможливо описати як. Може, застрелитися?

Я йому казав:

— Ти сам собі хазяїн. Захочеш — застрелишся.

Сміялися щодо такого виходу.

Він обов’язково додавав:

— Ні, Мишко, коли я дітей роблю, мені моя голова хвора не заважає. А як жити — то стріляй? Ні. Буду жити. А що? Буду, і крапка!

Я знав — голова ні до чого. Але слідчому саме про голову розповідав. Щоб родині дали спокій, не мучили питаннями під протокол. І щоб припинити всілякі розмови.

Але розмови все одно були. Я і з Довидом домовився триматися твердої версії про стан здоров’я. І Белці втовкмачував — вона тоді ще була більш-менш сповна розуму.

Товкла:

— Так, звичайно, він утомився терпіти, я сама бачила, як він терпить. Але все-таки ти, Михасю, скажи мені, тільки мені, чому він так з нами вчинив?

Я її заспокоїв:

— Запам’ятай раз і назавжди. Коли людина стріляється або ще якось, вона не з тими, хто залишається, вчиняє, вона сама із собою це чинить. І ти в його останні справи не лізь. Самогубство — це є його остання особиста справа.

Отже, не засіло моє пояснення в Белці. А інше засіло. Хтось їй щось утовкмачив, воно в її бабській голові все переплуталося остаточно і вийшло через її рот, як фарш із м’ясорубки: «Євсей не вбивав».

А якщо по-іншому запитати. Кого Євсей не вбивав? Себе не вбивав? Чи іншого не вбивав? Тобто, може, хтось уважає, що Євсей когось убив, чи він насправді вбив, а Белка вважає, що Євсей не вбивав. Євсей не вбивця. І саме тому, що він не вбивця, а несправедливо звинувачений кимось у вбивстві, він і застрелився.

Чи він таки когось убив, і через каяття сам себе прибрав. Тобто особисто спустив кінці у воду.

А ще хтось додумається, що Євсея вбили. Не він себе вбив. А хтось його той.

До страшних речей додумаються люди, якщо почнуть міркувати. Я маю на увазі, міркувати без міцного базису.

А те, що мало місце таки самогубство, — факт не тільки слідчий, але й, в першу чергу, медичний і який завгодно — за всіма правилами. Не підкопаєшся.

А Белка тепер протестує у своєму пошкодженому мозку проти звинувачень Євсея в невідомому вбивстві. Вона не тільки через факт смерті чоловіка з глузду з’їхала, але й через те, що він мало що себе вбив, то ще й когось.

А люди ж до неї ходять. Приїздять навіть здалеку, зусиль докладають, щоб послухати хвору людину. Люди ж розмірковують.

І хто ходить? Лаєвська. Зусель. Довид. Штадлер без язика. Євка Горобчик.

І сам добір імен продиктував мені — знову на світло вийшла убита навесні жінка. Лілія Горобчик.

І до її вбивства скоріш за все деякі згадані товариші додають ім’я Євсея. Ніби він убив, а я, капітан міліції Цупкий Михайло Іванович, як вірний соратник, справу закрив.