Читать «Дізнавач» онлайн - страница 28

Перейшли на кухню. Там стояла моя розкладачка. Я вже приготував собі постіль. Добре хоч не роздягнувся. Був у галіфе від форми і в майці. Будемо відверті, вигляд мав пристойний. А Любочка в халаті. Не перший сорт, звичайно. Звідки ж у нас шовковий який-небудь перший сорт, якщо двоє дітей? І Любочка з роботи пішла, тому що Йосип хворобливий, а від нього і Ганнуся чіпляє болячки. В садку не встежать. А рідна мати встежить.

Лаєвська сіла на табурет, обвела поглядом наше господарство.

Любочка почала пропонувати частування у вигляді чаю з варенням, але Лаєвська посміхнулася і попливла своїми тілесами в коридор.

Повернулася з повною торбою.

Виклала на стіл гостинці. Сало, кілька банок домашньої тушонки, приблизно кіло моркви, бурячка штуки чотири, торбинку з рябою квасолею. В особливому згортку — шоколад. Не плиткою, а важкими шматками, чорний, твердючий.

Сказала:

— Шоколад — дітям вашим. І Любочці, звісно, їй як матері теж треба. Це від Єви. Горобчик. У неї такий залицяльник завівся, такий залицяльник… Він дістав. Ну, наразі неважливо. Важливо, що до вас дійшло. До вашого столу, так би мовити.

Люба подякувала. Я тільки сподівався, щоб не розплакалася. Ми ж не голодні сидимо. Ситі.

Кажу Лаєвській:

— Спасибі вам, Поліно Львівно, від усієї душі. А за шоколад ви не хвилюйтеся. Все до крихти дістанеться дітям. Можу вам дати розписку. Ми з Любочкою підпишемося.

Лаєвська головою хитнула. Навіть не всією головою, а тільки обличчям.

— Навіщо ви мене хочете образити, Михайле Івановичу… Та ще й при Любочці, святій жінці. Ну, я на вас не в претензії. У вас і робота важка, і все інше. І мені важко. Якби ви тільки знали. Та ви ж знаєте. — І Поліна Львівна знизу зазирнула мені в очі. Як вона вміла. По-особливому. — Перепрошую, що пізно прийшла. Але тільки в цю хвилину приїхала. Так у вантажівці тряслася, думала, душу розтрушу, не кажучи про банки-склянки. З Остра просто до вас. Поки гостинці не завітрились. Знаєте, з рук у руки. Тут і Довид передав, і товариш його, Зусель Табачник.

І за лікоть мене торкнула. Ніби ненавмисно, як зазвичай у неї. Але струмом пробило.

— Як там братики нашого Йосипка? — Люба стала прибирати зі столу бляшанки і торбинки. Було видно, що намагалася не поспішати. Але поспішала. Я її очима осаджував, але вона нічого не могла із собою вдіяти.

— Діти почуваються добре. Оточені з усіх боків турботою. Рідний дід — не жарти. А про Белку вам не цікаво?

Люба скинулася.

— Ой, звичайно, цікаво. Нам у Халявин далеко добиратися. Тим більше взимку. Але ми з Мишею збиралися відвідати. Так, правда ж, Мишко?

Я відповів чесно:

— Нам зараз не до Белки. Хоч вона і хвора, і нещасна. Ми дитя рятуємо. І врятуємо.

Лаєвська знову кивнула обличчям:

— Еге ж. Рятуєте. Правильно. І люди теж так уважають. А Белка зовсім погана. І себе не впізнає. Товче одне: «Євсей не вбивав, Євсей не вбивав». Що вона таке має на увазі, ніхто зрозуміти не може. Спостерігається нав’язлива маячня. Так лікарі кажуть. Я вже там, у лікарні, промовчала, а сама так думаю, ясно ж, як на долоні: Белка має на увазі, що Євсей сам себе не вбивав. Саме це вона і каже. Так, змиритися з самогубством, з безвідповідальним учинком батька дітей — це вам не абищо. Ось вона і збожеволіла. А ви як думаєте, Михайле Івановичу? Ось ви працівник органів. А я ж бачу, ви зі мною абсолютно згодні. І якщо хто-небудь це питання підніме, люди ж базікають, ви знайте, що саме таким чином слова Белки я й розтлумачую всім, хто цікавиться. І ще ось що, радість у мене. Євочка Горобчик приїжджає в Чернігів на постійно. І Малка з нею. Євочка на словах просила переказати: Михайлу Івановичу щире вітання і найкращі побажання. Не сумнівайтеся, вам усі вдячні. З усіх боків вдячні. І Зусель за вас Бога молить. Вам це, звичайно, смішно, але я думаю, гірше не буде. Тим паче він за своєю ініціативою. Ви ж ні до чого. А він нехай молить. У парі з Довидом. І дітей вчать. Ну та добре. До школи підуть — школа виведе їх на правдивий шлях. Усе. Пішла я. Я маю час. Не завжди, але вибрати можна. І хата гарна, тепла. Ви, щоб дати собі відпочинок, можете до мене діток приводити. Або я сама прийду — заберу їх — і гуляти поведу, та погодую, і помию. Я вмію. У мене своїх троє було. Трохи старші за ваших. Дівчатка, між іншим.