Читать «Дізнавач» онлайн - страница 151

— Сам.

— Добре.

Помовчали.

Лаєвська ще вийшла за дровами. Я скинув простирадло, натягнув варений одяг. Кітель не став.

Під кобурою утворилася мокра пляма, я посунувся ближче до пічки.

Увійшла Поліна.

— Що, вбралися? Нехай би висохло ще. Ну як хочете. Дивлюся на вас, Михайле Івановичу, щастить вам. Якби вам так не щастило — не уявляю, як би ваше життя склалося далі. У в’язниці б сиділи. А ви Зуселя зарили — він відкопався. Мойсеєнко знову ж повісився сам собою.

— До чого тут Зусель? Із чого ви вигадали, що я його закопав?

— Та він же сам розповів. Сказав, ви його тягли і закопували. А він воскрес. Він у мене кілька днів відлежувався. Вдень і вночі йому втовкмачувала в голову його діряву, що ви його не закопували. А відкопували. Він усе забув, ну, не все, а що до вас приходив, що Довида захищав. Мені Штадлер розповів письмово. Я Зуселю таки вклала в голову, що мені треба. Що його бандити закопали, а ви відрили своїми руками особисто. Ну, звичайно, мене можна засудити словесно. Але я для його користі. Щоб хіпежу не влаштовувати. І без того вся Лисковиця гула. Мені треба, щоб ви тільки за моєю справою проходили. Тільки за моєю! Я в інший бік не хотіла вас відпускати. Мало що ви ще кому наробили. Ви тільки переді мною мусите відповісти.

Я перетерпів.

Спитав мирно:

— Гроші Зуселю Малка давала. На що гроші? Він до мене їхав з грошима. Не довіз до мене. Малка голосила на весь Остер.

Що Гришко ці гроші фактично вкрав і тільки обгортку залишив у кишені у Зуселя, я не додав. Дітей не можна вплутувати. Ніколи.

Лаєвська засміялася:

— А-а-а, були таки гроші? Зусель, коли до тями прийшов, тут у мене заводив розповідь про те, що він від смерті відкупився. Він казав: «Я дав хабар. Мене з того світу відпустили». А він Малчині гроші процвиндрив? І звідки у неї? На маці заробила? Святе-святе, а грошей коштує. За все люди платять, щоб почуватися. І не скаржаться, між іншим. Вона збирала на Тору, мріяла просто. Щоб російською мовою. Скаржилася, що хлопці — Гришко та Вовка — ледачі, справжньої мови не осягнуть, Тору не читатимуть як годиться. Як у євреїв належить. Нехай, каже, хоч по-російськи, може, зійде. Щоправда, сумнівалася. У когось ще до революції бачила — по-російськи. Я їй обіцяла дістати. Не траплялося. Після війни мало що траплялося з такого. Пропало, як не було. Ну, Малка додумалася — Зуселю доручення давати! На Тору, точно. Більш ні на що.

— Як ні на що? А дітей годувати, одежинку їм, таке інше і тому подібне?

Лаєвська відмахнулася.

— Ой, Малка про таке не думала. Тим більш, якщо у неї гроші завелись. Дала б мені в руки — я б зберегла. А щодо годувати — вона повторювала, що Тора саме навчить Гришка з Вовкою. Тора, мовляв, нагодує. Йоську вона відкинула. З м’ясом, а відкинула від себе.

— Гаразд, Поліно Львівно. За Табачника вам спасибі. Припустимо. А за Євсея? Що вам за Євсея належить?