Читать «Дізнавач» онлайн - страница 119

Малка йому гиркає і гиркає, на кишеню показує. Зусель головою дриґає, тримається за кишеню. Так і пішов. Як він повернувся, я хотів віддати назад. А куди? Малка кричить. Дід кричить. Зусель мовчить. Я подумав — раптом вони подумають, що він загубив гроші? Або витратив? Нехай, думаю. А вони у Суньки на збереженні. Вісімсят карбованців. Ого! Цілих же ж вісімсят!

— А цю торбинку бачив? — Я дістав зі свого речового мішка капшук.

— Бачив. — Знехотя погодився Гришко. — Мене дід просив спочатку розв’язати, а потім зав’язати, як було. Я й зробив. Ви татка вчили. І я теж навчився. Краще за татка.

— А що тут усередині, знаєш?

— Звичайно, знаю. Тут посаг Євки. Коли збереться заміж, їй віддадуть, щоб наречений її взяв. А вона сама витратити боїться, й дідові віддала. Вона сама приїжджала і просила: «Давай відкриємо, візьмемо трохи звідти». А дід її прогнав.

— І коли це Єва просила?

— Коли німого Зуселя привезла. Я чув.

— А ти сам не зазирав усередину, коли зав’язував?

— Хотів, дід заборонив. Сказав, хто в чужий посаг зазирне, сам ніколи дітей не народить. Воно мені треба? Бабське до того ж. Якби фінка або пістолет.

— Фінка? Як у мене в сидорі? Так? Гришко?

Гришко зовсім опустив голову.

— Навіщо ти до мене в сидір лазив, хлопче? Хто тебе навчив?

— Ніхто. Я сам. Я думав, що у вас там пістолет. Або ще що. А там фінка. Я хотів ще й ліхтарик. Але я тільки фінку взяв. Зав’язав по-старому. Фінку сховав. Дід знайшов, відлупцював. Фінку забрав собі. Ви мене не візьмете тепер?

— Візьму. Усього тебе візьму. З усім потрухом твоїм нещасним. Те, що ти мені розповів — молодець. Май на увазі — якщо чесно зізнатися, потім можна й забути. Не зовсім, а трохи всередині у себе притаїти. Але глибоко — пам’ятати. І не повторювати. Я тобі обіцяю, що не дорікну. А ти мені обіцяєш, що запам’ятаєш і не повториш. Ти не злодій. Ти збився з дороги. А тепер знову став. Зрозумів?

Гришко кивнув і підліз до мене під бік. Він заплющив очі і заснув. Вовка давно сопів з іншого боку.

І я теж заплющив очі для підбиття чергової риски.

Хотів її переступити. Але вона вже виявлялася не риска, а борт вище за полуторку. І я задерти ногу не подужав. Заснув.

Але встиг похвалити себе: правильно відчув, що казали Довид і Гришко про різне. У Довида — своє, у Гришка — своє.

У всіх — своє.

Рідна хата зустріла нас смачною їжею. Борщ, пампушки, інші страви української кухні. Узвар, наприклад. Сухофрукти від Діденка, напевно. Більше нізвідки. Торішній урожай. Цього року не встиг.

Люба здебільшого мовчала, тільки обіймала хлопчиків і вмовляла їсти. Ганнуся допомагала їй і теж лагідно зверталася до Гришка і Вовки. Йоська трохи повередував — забув братів, потім почав з ними загравати.

Коли всі вгамувалися, я запитав, до слова, що Любочка робила цілий день.

Вона сказала:

— Сиділа.

На питання, хто приготував пампушки та інше, відповіла: