Читать «Дізнавач» онлайн - страница 110

Між іншим, я жодного забитого цвяха не виявив. Відкинув кришку і заліз.

Тому уточнив:

— Хто цвях висмикнув? Не ви? Я тут валявся непритомний, Довид у лікарні. Більш нікому.

Мирон запевнив, що не він. Що він не те що на цвях, а взагалі в бік льоху й не дивився навіть у страшному сні. І запитав:

— Вірите?

Я відповів:

— Вірю. Тепер ось що я вам остаточно скажу. Ваша роль мені ясна. Роль негарна. Ви Лаєвську боїтеся. Ваша поведінка з Євкою неблаговидна. Так, Лаєвська вас до дівки штовхнула. Але подальше — на вашій особистій совісті. Не буду вас лякати, що Суньці розповім. Сунька дорослий. Він розуміє, не та мати, що народила, а та, що виховала. Хоч з нього портрет Євчин малюй. Уважаю, що хлопець здогадається самостійно. Або хтось підкаже несамохіть. Але Сунька вам саме поведінки вашої не пробачить. А я йому про поведінку й розповім. Якщо знадобиться. Матір — матір’ю, а поведінка — поведінкою. З Вовкою і Гришком вам зрозуміло. Я їх забираю. Сімі переказуйте вітання і подяку. Я негайно їду. Чекати-прощатися не буду. Хлопцям скажіть, що скоро повернуся за ними. Капшук у вас поки що. Хоч під подушку засуньте, хоч куди. Спитаю з вас.

Мирон вислухав мій вирок приречено. Але я знав, що в голові у нього інше: в голові у нього своя правота. І з цієї правоти я його не звернув.

Зараз у нього в голові радість. І ця радість від того, що він мені не все виклав. Із-під нігтів своїх не все. Але мені треба було залишити йому хоч що-небудь. Щоб він мене не до смерті ненавидів. Не до смерті.

Брехня про те, що Довид був не в курсі — мене не обдурила. Довид, звичайно, про капшук знав. Хіба такий господар, як Басін, — чужу людину у свій льох запустить і довірить висновувати: можна там картоплю тримати чи ні?

Ні. Довид був у курсі.

Але чому Мирон мертвого вигороджує? Навпаки, звалив би на Довида і капшук, і все.

У голові у мене склалася відповідь.

Коли Довид переселився в Євчину хату, Лаєвська розпорядилася, щоб коштовності Довид узяв до себе і сховав. А щоб він сховав і не подивився, що всередині і скільки, — неприпустимо. Він дивився. Таємно від Лаєвської. А вузол йому хто зав’язував? Пацан? Гришко? Якщо Гришко, то капшук міг і після Євсеєвої смерті до Довида потрапити. І вигадки Мирона про те, що Євсей з Лаєвською заодно приїжджали, копійки виїденої не варті.

Тоді від розповіді Файди не залишалося нічого. А так не буває. Якщо людина дає неправдиві показання, обов’язково якусь правду використовує. Спирається хоч на що. Щоб не заплутатися остаточно.

Почав міркувати спочатку.

Для надійності присів на траву — на узбіччі Київського шляху — в очікуванні попутки час дарма не витрачався.

Яка мені різниця, як золото опинилося у Довида буквально?

Різниця саме в тому, чи була Лаєвська в це замішана.

Мирон стверджує, що була.

Головне, беззастережне і ясне — спочатку вузол робив Євсей. Отже, Євсей і привіз капшук. Мирон йому чужий. А Лаєвській не чужий. Євсей би до чужого з таким вантажем не заявився. А Лаєвська до рідного, та ще й залежного по всіх швах — з’явилася з упевненістю, що всі накази виконає. Мирон Євсея не знав. Придумати його образ зі слів Лаєвської — навіщо плутати зайве?