Читать «Дізнавач» онлайн - страница 109

— Хто знав, що схованка в льосі?

— Я та Євсей.

— Як? А Зусель не знав? А Довид не знав? А Малка? Про які гроші вони товкли?

— Про інші, напевно.

— Чому Євсей у вас не сховав?

— У мене не сховав, бо у мене Сіма розумна. І в льосі вона порядкує. І варення там тримає. Та інше корисне. А цю гидоту я у свій льох не пустив. Мені гидко, щоб у моєму рідному льосі, де моя їжа міститься, яку мої рідні син з дружиною їдять, у тому числі і я сам, містилося ось це я не знаю що.

Мирон промовляв хоч підвищено, але без нервів. Нерви він випустив раніше, в комірчині. Разом із блювотинням своїм п’яним. Яке я бачив на власні очі. І він знав, що я бачив і спостерігав.

Тепер він був мій.

— Ну, Мироне Шаєвичу, розповідайте.

Показання Мирона зводилися до такого.

Євсей з’явився в Остер разом із Лаєвською. Зупинилися у Файди. Лаєвська показала Мирону капшук і розпорядилася в наказовому тоні, що треба заховати. Але так, щоб швидко дістати в разі необхідності. Євсей був у формі, показав посвідчення особи.

Євсей порадив зробити схованку десь у хаті, щоб під невсипущим контролем. Мирон відмовився навідріз. Як вибір запропонував хату Євки Горобчик. Хата тоді стояла забита, Євка переїхала до Чернігова. Так і зробили.

Євсей сам усе влаштував. Ходив самостійно вночі під прикриттям темряви. Двері там трималися на чесному слові, і Євсей проник фактично без перешкод. Про що весело розповів згодом. Місце описав Мирону точно і попередив, щоб розв’язувати не намагався. Потім не зав’яже, як було. Якщо знадобиться — Мирону дадуть знати, і він доставить капшук куди треба.

Уранці він і Лаєвська поїхали до Чернігова. Перед від’їздом гостей Мирон не витримав і запитав, хто може розпорядитися, щоб капшук віддали, як він дізнається, що це не провокація. Крім Лаєвської і Євсея, звичайно. Лаєвська відповіла, що коли не вона і не Євсей, то ніколи й нікому не віддавати. А точно сказала так: «Хто коли-небудь знайде, того й буде».

Тому коли в Острі стало відомо про смерть Євсея, а Довид з хлопцями з’явився тут на помешкання, Мирон захвилювався і найперше зв’язався із Лаєвською на предмет подальшого. Поліна заспокоїла порадою не думати про що не треба.

Незабаром Довид із Зуселем, Малкою і хлопцями заселився в хату. Це коли Євка остаточно перебралася в Чернігів. Уважалося, що хату Довид купив. Мирон став часто до них ходити. З одного боку — по совісті, а з іншого — від постійного неспокою за цінності в льосі. У зв’язку із неминучою зимою він висловив припущення Довиду, що добре б запастися картоплею та іншими овочами. Шкода, що льох у Горобчиків завжди славився вогкістю і протіканням. Зголосився надати сприяння з цього приводу.

Спускатися й обстежувати Довид і Малка відмовилися, оскільки східці на вигляд були гнилі. Що було правда. До того ж Євсей перебив кілька поперечок, щоб відвести очі.

Мирон порався в льосі показово, а коли виліз, зробив висновок, що треба забути про це лихо. Уся хата стоїть на чесному слові, а льох — перша загроза. Там підпірка на підпірці, і все гниле. Краще забити кришку. Від хлопців. Щоб не лазили. Довид сам забив величезним цвяхом. Овочі вирішили запасати в ямі на подвір’ї. А також Мирон обіцяв надати своє приміщення без обмежень.