Читать «Дівчина, що гралася з вогнем» онлайн - страница 365

— Готово? — спитав Залаченко.

Нідерман кивнув і простягнув руку до свого «ЗІГ-Зауера».

— Я з тобою, — сказав Залаченко.

— Туди доведеться добряче пройти пішки.

— Я піду. Принеси мені куртку.

Нідерман знизав плечима і зробив, як було сказано. Потім він заходився зі своїм пістолетом, тоді як Залаченко переодягнувся і ненадовго зник у сусідній кімнаті. Лісбет стежила за тим, як Нідерман нагвинчував адаптер з кустарним глушником.

— Ну ходімо! — сказав Залаченко з порога.

Нідерман нахилився і підняв її на ноги. Лісбет зустрілася з ним очима.

— Я і тебе уб’ю, — сказала вона.

— Самовпевненості у тебе не відбереш, — прокоментував її слова батько.

Нідерман поблажливо посміхнувся їй і, підштовхнувши до дверей, вивів за поріг. Він ішов позаду, міцно притримуючи її за шию. Його пальці обхоплювали її шию кільцем. Шлях пролягав у лісок на північ від обори.

Вони рухалися поволі, і Нідерман раз у раз зупинявся, очікуючи Залаченка. У них були з собою потужні ліхтарики. Коли вони опинилися в лісі, Нідерман відпустив її шию і пропустив наперед, йдучи за нею на відстані кількох метрів і тримаючи націлений їй у спину пістолет.

Зарослою стежкою вони пройшли метрів чотириста. Двічі Лісбет спіткнулася, але обидва рази її ставили на ноги.

— Тепер зверни праворуч, — наказав Нідерман.

Ще через десять метрів вони вийшли на галявку. Лісбет побачила викопану в землі яму. Промінь ліхтарика, який тримав Нідерман, вихопив з темряви встромлену в купу землі лопату. Нарешті вона зрозуміла, в чому полягало доручення, яке виконував Нідерман. Він підштовхнув її до ями, вона похитнулась і впала рачки, глибоко зарившись пальцями в пухку землю. Вона встала і без жодного виразу подивилась на нього. Залаченко нікуди не поспішав, а Нідерман спокійно чекав його, не відводячи дула пістолета від Лісбет.

Залаченко захекався. Минула хвилина, перш ніж він мовив:

— Треба було б щось сказати, але мені ні про що з тобою говорити.

— Добре, — погодилася Лісбет. — Мені теж взагалі-то ні про що з тобою говорити.

Вона криво посміхнулася, дивлячись йому в обличчя.

— Ну так покінчімо з цією справою! — сказав Залаченко.

— Я дуже рада, що можу наприкінці повідомити тобі новину, — сказала Лісбет. — Поліція постукає в твої двері вже цієї ночі.

— Дурниця! Я так і знав, що ти почнеш блефувати. Ти прийшла сюди тільки для того, щоб мене вбити. Ти ні з ким про це не говорила.

Посмішка Лісбет зробилася ще ширшою. На її обличчі раптом з’явився злорадний вираз:

— Дозволь показати тобі дещо, татусику!

Вона поволі опустила руку в ліву кишеню брюк і дістала якийсь чотирикутний предмет. Рональд Нідерман уважно стежив за кожним її рухом.

— Кожне сказане тобою за останню годину слово було передане на інтернет-радіо.

Вона показала «Палм Тангстен».

На лобі Залаченка, на місці відсутніх брів, зібралися зморшки.

— Покажи, — простягнув він здорову руку.

Лісбет кинула йому комп’ютер. Він зловив його на льоту.

— Дурниця, — сказав Залаченко. — Це звичайний палмтоп.

Коли Рональд Нідерман потягнувся, щоб глянути на комп’ютер, Лісбет Саландер шпурнула йому прямо в очі жменю піску. Пісок засліпив його, але він автоматично натиснув на курок. Пролунав приглушений постріл, але Лісбет уже відскочила на два кроки вбік і куля просвистіла там, де вона щойно стояла.