Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 95

Проте не це гнітило її найдужче. У понеділок директорка викличе її до себе, і на цьому закінчиться кар’єра Клаудії Кліщ. Поки що їй дали перепочити, щоправда, невідомо, навіщо, та мине кілька днів, і її викинуть зі школи з вовчим квитком. Мати, звісно, докине ще свої п’ять копійок, тоді причепиться Агнешка, бо вона ніколи не поступиться. Блін, аж жити не хочеться!

Вона вже приготувалася до найгіршого. Як їй самій здавалося — бездоганно. Клаудія знала, що й кому скаже, як відреагує, і нехай нарешті всі від неї відчепляться. Але такого вона не передбачила. Вона геть забула, що перед понеділком є ще й неділя. Сміх та й годі.

І раптом виявилося, що понеділок почався в неділю.

— У тебе, дитино, проблеми? — запитав, точніше, ствердив ксьондз перед службою. — Я хочу з тобою про це поговорити. Бо сповіді твоєї я, певне, не дочекаюся.

— Так якось сталося… — Клаудія сама не знала, що сказати.

— Та сталося, сталося. Нічого не скажеш. Тобі явно є про що мені розповісти. Залишися після служби, люба дитино. Мусимо поміркувати над цим спільно.

Клаудія лише зітхнула, сама не знаючи, боїться вона цієї розмови чи навпаки, відчуває полегшу. Як усім раптом закортіло про все порозпитувати! Так, наче їй ще є що розповідати. Після того фільму на YouTube вже нічого не приховаєш, то чого їм ще треба?! Пхаються до її особистого життя, мало не звітувати наказують, ніби мають на це якесь право!

— Я дуже за тебе непокоюся, — почав ксьондз несподівано сумно.

— Не знаю, чому, — Клаудія сміливо глянула йому в очі, мов нічого й не трапилося.

— Люба дитино, до зла провадить багато доріг, а до добра — лише одна. Дорога ця важка, вибоїста, увесь час угору, та лише в кінці цього шляху чекають на тебе задоволення й щастя.

Повчальні слова ксьондза не справили на Клаудію жодного враження. Принаймні, добре, що він не влаштував їй тут скандалу.

— Ти маєш талант, це величезний дар і ласка Божа. Чому ж ти не шануєшся? Спершу чиниш погано, а потім хочеш уникнути відповідальності, обираючи ще більше зло. А ти ж здатна відрізнити, де добро, а де ні. У тебе є твій голос, який каже, як можна робити, а як не можна. Чому ж ти так легко піддаєшся спокусі? Ти про це думала?

— Ні…

— А шкода. Може, варто було би послухатися цього голосу? Може, варто відкинути спокуси легкого життя заради цінностей, які несе добро? Щастя — це ненастанна праця, не розваги, не звабливі, але минущі речі. Щастя шукають деінде. Іноді треба подумати, де саме. Бо його варто шукати й знаходити. Але не в минущому, а у вічному.

Клаудія йшла додому, згадуючи почуте й намагаючись щось зрозуміти. Усе це було так дивно, незрозуміло, несподівано. Вона чекала, що її вилають, але не дочекалася. Клаудія була трохи налякана й сподівалася найгіршого, натомість вислухала лагідний докір. Що відбувається? Хтось тут несповна розуму?

У понеділок у школі теж нічого не сталося. І це було ще гірше. Очікування невідомо чого, що не відбувається, але неодмінно мусить статися. Адже її мусять покарати. Ніхто не гладитиме її по голівці. Клаудія знає, що накоїла й усвідомлює, що після такого її точно виключать зі школи, тож зіщулилася, приготувалася до штурханців, аби все відбулося швидше і їй дали спокій.