Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 91

— Сьогодні мене всі в лікарні вітали, — сказав батько за вечерею. — У тебе є інтуїція! Браво!

Похвала стосувалася Зосі. Дівчина замалим зі стільця не впала.

— Будь-хто на моєму місці вчинив би так само, — промимрила Зося зі стисненим горлом. — Я не зробила нічого особливого.

Але батько нині вочевидь мав гарний настрій. А може, сьогодні був День Недооціненої Доньки, бо тато не лише глянув на Зосю, але ще й усміхнувся й погладив її по голові.

— У тебе є інтуїція, — утретє повторив він, бо ж уранці казав те саме. — А інтуїція для лікаря — це головне.

І розмова перестала бути приємною. Якби Зоська була трохи відважнішою або нахабнішою, то мабуть, сказала би, бо це був найвідповідніший момент повідомити, що батько може попрощатися зі своєю мрією. Засушити її в якому-небудь товстому медичному фоліанті. Але вона була боягузкою, отож тато ще певний час матиме ілюзії. Доки випадково не виявиться, що вона потайки втілює зовсім інші, власні божевільні плани.

Проте нині Зоська не відчуває докорів сумління. Ще два місяці тому ця ситуація страшенно б її мучила. Тепер у неї є інші проблеми. Або інші радощі. Усього занадто багато, тож батько зі своїми мріями відійшов на задній план. Зосі й смішно, і трохи лячно. Вона розуміє, що таких ситуацій буде дедалі більше, бо вона саме розпочинає власне життя, за яке ніхто, крім неї, не відповідатиме. Водночас дівчина відчуває, як її сповнює гордість, бо саме вона й тільки вона надає значення людям і подіям. Зося раптом усвідомила, і це було, наче блискавка: якраз у цьому й полягає доросле життя. У тебе є вибір, вибираєш і відповідаєш за наслідки.

Саме це і є свобода.

Бо свобода почалася для Зоськи вже нині.

Дівчата ні про що не домовлялися, та побачивши Зоську біля школи, Агата вмить зрозуміла, що слід зробити. Коли вже щось починаєш, треба бути послідовним і йти далі.

— У тебе є її мобільний? — запитала вона.

Зося набрала номер Клаудії.

— Чого тобі? — почулося в трубці, але зрозуміло було, що все це вдаване.

— Прийдеш нині до школи?

Перш ніж Клаудія встигла відповісти, Агата вихопила в Зоськи телефон.

— Агов, ми тут готуємо святковий феєрверк! Зараз почнемо, так що не запізнюйся!

— Запізнитися на власний похорон? — в’їдливо запитала Клаудія. — Мови немає!

За п’ять хвилин вона вже з’явилася біля під’їзду. Ішла, мов героїня, розмахувала рюкзаком і роззиралася навсібіч.

— Вона взагалі нічого не соромиться! — здивовано прошепотіла Зоська.

— Грає непогано, та я переконана, що в неї аж жижки трусяться, — процідила Агата.

Клаудія зупинилася біля дівчат.

— Вітальний комітет без шампанського?

Агата замалим не бовкнула, чи Клаудія взагалі знає, як смакує шампанське, бо далі дешевого вина її досвід, певне, не сягає. Але вона сказала зовсім інше, і власні слова викликали в неї самої здивування й повагу до себе: