Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 75

Агнешка виглядає щиро здивованою, коли Клаудія пояснює їй, що нічого не вийде й вона мусить іти читати.

— Як собі хочеш… — надимає губи, бажаючи продемонструвати всю свою зневагу.

— Це ж лише два дні на тиждень, зрозумій, Агнешко. Класна почала мене підозрювати.

— А ти що, незамінна? Ти хто така, зірка якась чи що?

Клаудію це трохи ображає. Ніяка вона не зірка. Вона не знає навіть, чи впорається із тим читанням. Але взагалі Агнешка, здається, забула, що це покарання за поїздку. Коли маєш на вибір погану оцінку з поведінки чи можеш піти кілька разів почитати, доки ця Магда не прокинеться, то хіба не зрозуміло, що краще? Крім того, коли класна тебе вже підозрює, краще зайвий раз не наражатися.

— Що ж… — тільки й пролунало у відповідь. Агнешка вирішила, що розмові кінець.

Проте ненадовго.

Вихідні, як завжди, тягнулися довго й ліниво. Клаудія навіть уроки зробила! У понеділок вирішила неодмінно піти до Магди, щоб продемонструвати вчительці й усьому світові свої добрі наміри. Агата й Зоська намагалися її відговорити, але вона затялася, що дасть собі раду. І дала.

Не зважаючи на те, що Вчителька там собі говорила, щоб заохотити його залишитися в класі, хлопчик вийняв з кишеньки ранця мобільний телефон і натиснув на кнопку один. За мить почувся голос тата, і Петрусь наказав негайно приїхати по нього, бо в школі геть нецікаво. Тоді взяв ранець і хотів вийти на ґанок, але Вчителька не дозволила й попрохала залишитися в класі.

Зрештою він погодився. Невдовзі приїхав тато. Побачивши його, Петрусь зайшовся плачем, і тато, попрохавши пробачення в Учительки, забрав сина додому. Подумав, що завтра вони спробують знову.

Увечері, коли втомлений від забав хлопчик уже лежав у ліжку, він почув, як тато розповідав мамі про те, що сталося нині в класі. Він не розумів усіх тих хитромудрих слів, які вживали дорослі, проте йому стало зрозуміло, що завтра він знову піде до школи, а крім того тато вимкне телефон!

Ця думка дуже занепокоїла Петруся. Він не уявляв собі ще одного дня за партою з набридливою дівчинкою, яка все в нього забирала, без мами й тата, які ладні були виконувати будь-яке його прохання.

Уночі йому снилися самі кошмари. Він бачив, як самостійно здобуває знання, а ті весь час втікають, як стоїть на високій горі й боїться ступити крок у будь-який бік. Прокинувся й довго обмірковував свою невеселу ситуацію. Уперше Петрусь мусив вирішити щось сам і усвідомлював, що від цього залежить усе його життя.

— Ну, цікаво. Усі тільки моралі читають. Якби від кожного кроку, який ми робимо, залежало все подальше життя, то чого б воно було варте? — Клаудія закрила книжку й глянула у вікно. — Хіба те, що я нині тут, має якесь значення? Хіба таке, що я добряче розсердила Агнешку. Певне, подалася до «Аркадії» з Ренатою чи Каською. А для мене? Жодного значення. Сорі, що це кажу, але тут неймовірно нудно. Атмосфера, мов у костелі, хіба що органа бракує. Жодного життя, жодної музики, сумно, похмуро, не дай Боже голосніше заговорити. Я собі думаю, що на твоєму місці мені й вставати б не хотілося. Куди спішити? Ще й ця казка якась така… Аж нудоту викликає. Але твоя стара нічого собі. Здається, вона за тебе хвилюється. Навіть симпатична тіточка. А вона постійно отак сидить удома? Оце вже точно кошмар. Ані сигаретки, ані з хлопцем той-во… Ну, ти розумієш, про що я. Хоча, певне, ні, не розумієш. Усі ви такі святенниці! — Клаудія махнула рукою і, не пояснивши, кого й що мала на думці, вийшла з кімнати.