Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 73

У «Золотих Терасах» справді круто. Дівчата купують, що заманеться: парфуми, одяг… Ідуть обідати до «Вікінга», а потім до кондитерської. Клаудія почувається просто чудово! Так, їй подобається мати гроші! Це так легко! Дівчата впали в око якимсь хлопцям. Ті тиняються за ними, ніби й нічого, але раз по раз позирають, перемовляються, а тоді навпростець питають, чи не підуть вони з ними до кіно?

— Кіно? Ну певне, чом би й ні? — байдуже відповідають дівчата.

Хлопці ставлять їм кіно, усе так класно, хоча на попкорн уже грошей пошкодували. А завтра? Може, до «Аркадії»?

Дощовий жовтневий ранок. Зося дивиться крізь вікно й здригається. Думка про школу неприємна, наче контрольна з фізики. Так, вона теж не любить фізики. Кілька хвилин навіть роздумує, чи не прикинутися хворою, залишитися вдома, влаштувати собі вихідний. Класна ідея, проте Зося з огидою її відкидає. І не тому, що вона не змогла би пояснити відсутності. Зося хоче зустрітися з Агатою! Довідатися, як було вчора, чи чогось, бува, не сталося, і чи Агата не проти читати два дні підряд, бо якщо вона не хоче, то Зося якраз має час.

— Схоже, що ми залишилися з тобою вдвох… — каже вона, коли Агата розповідає про вчорашній день.

— А тобі це заважає? — шорстко питає Агата.

Зося лише знизує плечима.

— Їй із нами не по дорозі, — сухо заявляє Агата. — Позбудьмося її, вона однаково весь час ухилятиметься.

Зося цілковито з нею згодна.

— А ми? Нам із тобою по дорозі? — несміливо питає вона.

— Та вже ж краще, ніж із нею.

Учителька прийшла запитати, чи Клаудія зібрала й сплатила до банку гроші. Дивно, але зі збором грошей, як і з банком, не було жодних проблем. Лише коли Беата Крупа попрохала квитанцію про підтвердження переказу, виявилося, що її немає. А Клаудія заніміла.

— Ой, мені в банку не дали… — вона здавалася щиро засмученою.

— Як це: не дали?! Вони зобов’язані дати підтвердження! — розхвилювалася класна керівничка. — Адже в нас немає жодного доказу, що ти внесла ці гроші! Ти могла їх витратити або загубити, ну, не знаю. Пошукай гарненько, може, ти його машинально поклала до торби, до якогось зошита, таке ж часто буває, перевір удома, гаразд?

— Звичайно…

— Знаєш, я завжди підозрювала, що ти зараза! Така ніби вся вразлива, усі емоції напоказ, а насправді ти просто стукачка! — Клаудія не втримується й кидає це Агаті просто в обличчя.

Агаті аж мову відібрало.

— Що таке?

— Не вдавай, наче нічого не знаєш! Ябеда!

— Можеш висловлюватися зрозуміліше? — Агата не реагує на звинувачення лише тому, що анітрохи не почувається винною. Вона певна, що це якесь непорозуміння.

— Що ти наплела про мене класній?

— Я?!

— А хто? Зоська? А й справді, це на неї схоже. Сама не вміє розслабитися, то іншим заздрить аж нетямиться.