Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 62

— Нічогенька кофточка, — досить байдуже озвалася Агнешка.

— Ага.

— Ти теж собі щось вибери.

— Я? Навіщо? У мене бабок катма.

— Бабки, бабки. А хіба конче треба їх мати? — роздратовано сказала Агнешка.

— Як це?

У «Н&М» Клаудія ніколи не намагалася щось украсти, усі речі були із цими клятими кліпсами.

— Треба мати патент.

— А в тебе він є?

— Припустімо. То як? Тобі щось сподобалося?

— Умгу.

Вони вийшли із крамниці, навіть не примірявши вибраного одягу. Агнешка ніколи нічого не пояснювала, чому тепер вони повинна це робити? Та коли дівчата зупинилися біля вітрини кафе, Клаудія забула про все на світі. Тоскним поглядом дивилася на посудини із крижаними ласощами, подумки прощаючись із усіма смаками, яких їй не судилося покуштувати.

— Яке хочеш? — холодно запитала Агнешка.

— А скільки можна?

— Шість.

— Шість? — Клаудія не вірила власному щастю. — Тоді…

Агнешка взяла чотири. Дівчата вмостилися у фотелях.

— Тільки не спіши! — попередила вона.

Сама набирала по трішечки, акуратно облизувала ложечку. Спершу Клаудія цього навіть не помітила, захоплена поглинанням своєї гори морозива, та коли підвела очі раз і вдруге, то мимоволі зауважила погляд Агнешки, спрямований на самотнього чоловіка у кав’ярні навпроти.

— А той чувак на тебе витріщається! — прошепотіла змовницьки, втупившись у свою вазочку.

— То й добре, — буркнула Агнешка й усміхнулася до нього, примруживши очі.

Клаудії це не заважало. Їй подобалося, коли чоловіки на неї дивилися, але цей тип виглядав таким підстаркуватим! Йому могло бути тридцять чи навіть сорок років! Щоправда, елегантно вбраний, у костюмі й узагалі, але такий старигань… І все-таки Агнешка не зводила з нього очей! Клаудія нічогісінько не розуміла.

— Він тобі подобається?

— Так собі.

— Тоді я не знаю, чому ти…

— Бо ти дурепа! Він не повинен мені подобатися, я роблю бізнес, — процідила Агнешка крізь зуби, продовжуючи широко й лагідно посміхатися до чоловіка.

— Який іще бізнес?

— Пам’ятаєш ту кофточку?

— Ну.

— Він мені її купить.

— Ну, ти даєш! — зареготала Клаудія. — Не дурій!

— Закладімося?

— Але яким чином? — вона вже починала вірити, що Агнешка з неї не кепкує, бо та говорила все цілком серйозно. А якщо так, то може, і в неї був якийсь шанс отримати те, що їй сподобалося?

— Я тобі вже сказала. Нічого дивного. Така домовленість. Доїдай, ходімо!

— Куди?

— До «Н&М».

Дівчата підвелися і, не озираючись, пішли в напрямку до крамниці. Зупинилися перед вітриною ювелірного.

— Ого, він теж встав! — засичала Клаудія.

— Ну, звісно! — Агнешка скривилася, наче в цьому не було нічого дивного.

Ішли неквапом. Чоловік теж не поспішав, дотримувався дистанції, проте не зводив з них очей. Опинившись у «Н&М», Агнешка підійшла до вішалки з кофточками, зняла відповідний розмір і недбало покинула зверху. Клаудія здивовано за цим спостерігала. Чоловік підійшов за якусь хвилину, узяв кофточку й пішов з нею до каси! Тим часом дівчата вийшли й сіли на мармуровій лавочці в холі.