Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 64

Та ось і вона! Клаудія бачить, як Агнешка весело прямує до неї, задоволена, крутить задом і розмахує своїм пакетом з «Н&М», мов здобиччю.

— От бачиш, як усе просто! — каже вона.

Дівчата виходять і звертають до зупинки.

— Завтра ти можеш так спробувати.

Клаудії ця перспектива аж ніяк не до вподоби.

— Завтра не можу.

— Чого це?!

— Бо ми йдемо до цієї… Ну… Якій маємо читати книжку…

Агнешка лише знизує плечима.

— Як хочеш, тоді я візьму Юстину, — вдавано-байдуже кидає вона, але Клаудія розуміє, що їй це не дуже сподобалося.

Зося просто в розпачі. Стоїть перед книжковою шафою і, витягаючи одну за другою книжки, думає, що можна взяти завтра до школи. Відповідальність трохи її пригнічує, а тут ще й Магда. Зося чудово усвідомлює, що Магда не зможе заперечити, і саме це гнітить найдужче, бо їй хочеться зробити максимально вдалий вибір.

Проте кожна книжка здається їй далекою від ідеалу: занадто швидко або навпаки, занадто повільно розгортаються події, або книжка така популярна, що Магда без сумніву вже її читала, чи нарешті знаходиться книжка, якої не прочитала сама Зося, хоча в це й важко повірити. Але такої вона точно не може запропонувати.

Будь-хто вкинув би до рюкзака першу-ліпшу книжку, а вона тут переживає пекельні муки, намагаючись зразково впоратися із завданням. Але найважливіше для неї — відповідальність перед собою. Зосі хочеться, щоб то був вибір, який задовольнить її саму. Минає півгодини, і Зося розуміє, що програла. Важко зітхнувши, вона сідає на ліжку й ще раз ковзає поглядом по корінцях книжок. Корінці високі й низькі, звичайні й круглені, старі й нові…

І раптом у самому кутку найнижчої полиці вона бачить одну-єдину книжку без палітурки. Ця книжка стояла там завжди. Зося не пригадує, щоб вона бачила її новою. Але пам’ятає, що коли сама хворіла, то завжди прохала того, хто її доглядав: маму, бабусю чи медсестру з лікарні (найчастіше батьки платили за додаткові послуги медсестрам з лікарні, де працювали самі), щоб їй читали цю книжку. Трохи дивно, бо головний герой постійно її дратував. Його звали Петрусь, і Зося дотепер обережно ставилася до людей з таким ім’ям. Вони здавалися їй егоїстичними й пихатими.

Рішучим рухом, який свідчив про те, що вибір було здійснено, Зося простягає руку до книжки, кладе її до рюкзака й заспокоюється. Якщо дівчатам не сподобається, нехай знайдуть собі іншу.

Надходить північ. Над Анином глупа ніч. Завтра після уроків вони підуть до Магди. Агата продовжує стояти біля вікна. Їй здається, що станеться щось дуже важливе, проте що й коли — цього вона не знає. Уночі їй ніяк не вдається заснути. Їй трохи лячно своїх снів, та водночас цікаво.

От завтра й настало. Чверть на першу ночі. Цього дня станеться так багато, а разом з тим — нічого. Почнеться щось важливе, хоча, власне, нічого не почнеться. Закінчиться те, що зветься нічим, і ніхто не дізнається про якісь зміни.