Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 52

Клаудія теж не думала про школу з ніжністю. Агнешка продовжувала бомбардувати її есемесками, у яких вимагала негайно припинити зустрічатися з Марціном. Клаудія не розуміла, чому вона втручається не у свої справи, тому не відповідала. Але вже саме читання цих повідомлень її пригнічувало. Агнешка просила, погрожувала, звинувачувала в зраді, лякала якимись невідомими наслідками. Повернувшись до школи, доведеться із цим змагатися, і саме в цьому й полягала проблема, бо Клаудія не уявляла собі бунту проти Агнешки. Вона відчувала, що та має якусь дивну владу, і мимоволі їй скорялася, не дошукуючись пояснень. Вона не цікавилася її мотивами й причинами, сприймала Агнешку разом з усім, що та пропонувала. Послуга за послугу.

А якщо вона справді зажадає, щоб Клаудія покинула Марціна? Але про що їй власне йдеться? І про кого?

Агата прокидається посеред ночі. Їй учуваються обережні, тихі кроки босих ніг на кам’яних сходах. Наче хтось навпомацки спускався згори. Агата прислухається, не розплющуючи очей. Кроки тепер лунають на першому поверсі і їхній звук тоне в пухнастому килимі холу.

Агата дивиться на годинника. Пів на п’яту. Власне, майже світанок. Може, це малий встав напитися води? Він завжди напихається тими солоними чипсами, то потім дудлить воду. Ніяк не нап’ється. Агата прислухається, але крізь зачинені двері з кухні не долітає жоден звук. Нарешті, сердита на себе й на малого, ліниво встає з ліжка. Визирає у вікно. Десь на сході повільно сіріє небо. В одному з вікон дивного дому навпроти жевріє світло, маленька лампа на підвіконні. О цій порі? Сама світла не запалює. Виходить до холу й прислухається. Минають секунди, проте нічого не відбувається. У будинку панує дивна тиша. Ніхто не відчиняє холодильника, не відкриває пляшки з мінералкою, вода не дзюркотить до склянки. Не чути, аби хтось пожадливо пив.

Агата прочиняє двері до кімнати братика й бачить, що той згорнувся клубочком і змерз, бо скинув ковдру на підлогу. Обережно прикриває малого.

«Отже, це не він. Тоді хто? Ніхто, крім Мацека не бігає вдома босоніж», — думає Агата й уже трохи перелякана, повільно спускається сходами, навмисне голосно стукаючи капцями. Якщо це злодій — йому кінець. Агата дивиться в бік кухні. Там на столі завжди горить нічна лампа. Зараз її світло здається яскравішим, але може, це омана, бо довкола панує темрява?

«Темрява й тиша: сцена, як у жахастику», — майнуло в голові. І ця невисловлена думка завмирає на вустах, бо саме тоді Агата бачить стіл і відсунутий стілець, а на ньому — блондинку зі своїх снів. Дівчина виглядає цілком звичайною, і якби все разом не здавалося таким жахливим, Агата точно б засміялася вголос, бо на білявці кумедна піжама із жирафами, що сплелися шиями, під ними напис «LOVE».

«Ну зовсім вона не вписується в ситуацію», — думає Агата, ковтаючи слину пересохлим від страху горлом.

Вона хоче щось сказати, але не знає, що саме. Дівчина дивиться на неї байдужим поглядом. Не пояснює, звідки тут узялася, не вибачається за нічне вторгнення, не лякає. З її вуст не спливає цівочка крові, не видко й гострих ікол вампіра. Чаю вона Агаті теж не пропонує. Просто сидить собі непорушно й дивиться порожнім поглядом. Присутня й відсутня водночас.