Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 51

Агаті було на це начхати, доки її ніхто не чіпав. Проте в планах на цю ніч спокій не передбачався, і навіть хтось такий відлюдькуватий, як Агата, мав нагоду взяти участь у спільних розвагах.

Клаудія, якій здавалося, що жодна з її сусідок нічого не помітила, знову привела Марціна. Цього разу з більшою компанією та ще й із гітарою! Агаті хотілося закричати. Вона не могла зрозуміти, чому цей галас досі не розбудив класної керівнички, її чоловіка й Міс Тропік, котра завжди вихвалялася, що під час шкільних поїздок, у яких вона бере участь, не буває жодних нічних забав, і о десятій усі, наче слухняні дітки, лежать у своїх ліжках. На жаль, учительки й чоловік Беати спали або вдавали, наче сплять, а може, займалися чимсь таким, у чому їм не заважав вереск галасливої компанії. Тим часом товариство, ошаліле від свободи, гасало туди-сюди, розвалюючи пансіон і викликаючи Агатину лють. Для них то була чудова розвага, для неї — дитячі витівки.

Зовсім кепсько стало біля четвертої, коли чималенька компашка припхалася до їхньої кімнати. І, як це часто буває, за ними нарешті причалапала заспана класна:

— Я вам часом не заважаю?

— Ні, приєднуйтеся до нас! — вигукнув Себастіян.

— Я серйозно, що тут відбувається? Знаєте, котра година?

— Ще рано, — невинно усміхнувся Марцін.

— Рано, навіть дуже. Цікаво, як ви збираєтеся завтра встати?

— То, може, краще вже не лягати?

— Даю три хвилини, щоб ви повернулися до своїх кімнат, зрозуміло? — сказала класна керівничка, яку раптом щось вивело-таки з рівноваги. — Чи, може, вам більше до вподоби те, що я викличу ваших батьків до школи?

Цього не хотів ніхто. Знехотя й усе ще на щось сподіваючись, вони забралися з кімнати, і Агата вперше подумала про класну із вдячністю.

Наступного дня, роблячи останній обхід перед від’їздом додому, Беата Крупа знайшла під Клаудіїним ліжком почату пачку сигарет і банку з-під пива. Знову був скандал, погрози й теде. Жодна з підозрюваних не зізнавалася, тож учителька пообіцяла їм, що покарає всіх трьох.

Чому повернення до школи завжди мусить бути таким гнітючим? Уже поїздка із Закопаного до Варшави нагадувала жалобну процесію. Більшість класу спала, мало хто балакав.

Агата думала лише про те, що понеділок відразу почнеться з уроку англійської. Вона раділа й боялася водночас. Знала, що нічого не зміниться і єдине, що вона може — це продовжувати свою вдавану суперечку з Мареком, хоча її й суперечкою не назвеш. Це було приховуванням закоханості й проханням зрозуміти.

Зоська теж побоювалася повернення до школи й зустрічі з Патриком, навіть мимохіть, у коридорі. Крім того, за кілька днів мали початися репетиції. А якщо доля вирішить з неї покепкувати, і їм дадуть ролі в спільних сценах? Що їй тоді робити? Удавати байдужість або холодну прихильність — це важче за будь-яку роль. Коли серце гупає, як у спринтера на сотці, долоні пітніють, а голос зривається, треба знайти якесь виправдання. Цікаво, яке?