Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 45
Малгожата Гутовська-Адамчик
— Припиніть! — перелякалася Зося.
— Бо що? Бо я занадто проста, еге?! Теж мені, пані велика знайшлася!
— Я цього не казала.
— Дівчата! — утрутилася Зося. Вона більше не сподівалася, що сварка швидко закінчиться.
— Не казала, але подумала!
— Можу думати, що мені захочеться!
— Емо засране! — несподівано вигукнула Клаудія, невідомо чого. Вона ладна була побитися з Агатою, узяла руки в боки й чекала чергової образи.
Агата витягла з вух навушники, повільно відклала MP3 на тумбочку й уперше того вечора глянула Клаудії в очі.
— Що ти сказала? — просичала вона.
— Що тобі геть у голові попереверталося від твого багатства!
— Ти про моє багатство нічого не знаєш.
— Знаю все, що треба. Ти просто жалюгідна подоба людини! — верещала Клаудія, вихлюпуючи весь свій гнів і гіркоту, а Зоська подумала, що зараз прибіжить класна керівничка або власниця пансіону — і все скінчиться.
Проте ніхто не почув піднесених голосів дівчат у загальному шарварку.
— Я? — холодно цідила Агата. — Ти на себе подивися. Хто ти така?
— Хто я така — це моя справа, але мені здається, що одягатися щодня так, ніби ти йдеш за труною, це просто лажа. Лажа в кубі, як і твій утуплений у землю погляд і вираз обличчя, наче тебе весь світ скривдив. Ти про життя нічого не знаєш, от і вигадуєш неіснуючі проблеми!
— Усе сказала?
— Ні! — Клаудія розкручувалася дедалі більше. Їй справді хотілося виплеснути із себе все, що в ній накопичилося. — Коли живеш у таких розкошах, як ти, просто гріх прикидатися нещасною. Просто гріх!
— А що ти знаєш про гріх? Здається, ти й сама дечим грішиш? — закопилила губу Агата. — Хто дав тобі право когось оцінювати? Ти що, знаєш, що діється в моїй голові? Живеш моїм життям? Знаєш, хто я така, про що думаю?
Клаудія не відповіла. У глибині душі вона погоджувалася з Агатою, але їй наболіло, тому слова самі вилітали з вуст і вгамуватися було ніяк…
— Гадаєш, що ти виглядаєш похмурою? Та ти просто смішна!
— А ти дурепа. Досить із тебе, чи дещо додати? Якусь історію про твої розваги? Може, Марціна би таке зацікавило? А може, ще декого? Твою маму, наприклад. Або класну керівничку. Чи директорку. Чи поліцію.
— Ти цього не зробиш! — не на жарт перелякалася Клаудія.
— Отож відчепися від мене раз і назавжди! — просичала Агата.
— Господи, дівчата! Вгамуйтеся! Ну, чого ви? — марно благала Зося. Її Агатині слова перелякали ще більше. Вона не бажала знати, що там у Клаудії на сумлінні. Дівчина радо вийшла би з кімнати, проте щось їй підказувало, що тоді ці двоє почнуть битися, а це вже точно нікому не потрібно.
— Подумати лишень, що я тільки хотіла поговорити… — недовірливо похитала головою Клаудія.
— Ти вирішила мене цим ощасливити? — холодно й іронічно процідила Агата. — Наступного разу не раджу. І своїми спостереженнями зі мною теж не варто ділитися. Мені це нецікаво.
Клаудія посмутнішала. Власне, вона отримала ні за що. Не те, щоб їй хотілося заприязнитися з Агатою, просто принаймні на час поїздки можна було закопати сокиру війни. Крім того, ніхто вже не пам’ятав, чому вони так ненавидять одна одну.