Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 15
Малгожата Гутовська-Адамчик
— Томаше, почекай! — схоплюється мати, нічого не додавши від себе. Зрештою, вони завжди все вирішують одноголосно, ніби завчасу змовилися.
Мати біжить за батьком, а Зося залишається сама на кухні. Якусь хвилину сидить за столом, а тоді встає й починає машинально прибирати після вечері.
Агата дивиться в дзеркало й не бачить, що зробилася страшенно худою. Запалі щоки, темні кола під очима навіть гармоніюють із довгим чорним волоссям, гривкою й майже чорною помадою на вустах. Бліда шкіра теж підходить до образу, який скидається на героїню з фільму жахів. Чорні нігті довершують картину. Більше нічого зробити не можна. Агата задоволено дивиться на власне відображення. Те, що вона із собою зробила, промовляє краще за будь-які слова. Виставила на загал свої плутані чорні думки. Мати її таку ненавидить. Уважає, що донька й досі носить жалобу за батьком і веде свою маленьку особисту війну проти неї й Вальдемара, якого Агата нещодавно відкрито почала називати Гібоном.
Агату це лише смішить. Зрештою, нехай собі думає, що завгодно, вони ніколи не знайдуть спільної мови, шансів — нуль. Мати тільки й чує зневажливе доньчине бурмотіння, і їй самій дедалі менше хочеться про щось розмовляти. Усю увагу вона перенесла на свого улюбленця, маленького Гібончика.
Та хоча стилізація Агати просто бездоганна, вона не любить дівчини в дзеркалі. Уважає її потворною й цілковито впевнена: колись виявиться, що там стоїть хтось зовсім інший, з ким вона випадково помінялася життями. Що частіше сниться їй ота білявка, то більше вона в цьому переконується.
Бо цей сон мусить щось означати.
Треба лише зрозуміти, що саме.
— Староста класу? Це що, жарт? — мати Клаудії сідає на ліжку й відганяє рукою з-перед очей рештки сну.
— Чому? Я серйозно, мене обрали.
— То відразу й шкодуватимуть.
— Ой, мамо-о-о! Вічно ти так! А я думала, що ти зрадієш.
— Я радію, але нічого хорошого з цього не вийде.
— Не каркай!
— Кому вони хотіли підкласти свиню?
— Я вже шкодую, що тобі сказала!
Клаудія надусалася, бо мати зіпсувала їй усю радість. У глибині душі дівчина розуміє, що тут щось не так, хлопці висунули її кандидатуру, щоб втерти носа Зосьці, а може, ще й для того, щоб класна керівничка втямила, що легко їй цього року не буде. Отож, Клаудії не тішитися треба, бо жодної її заслуги в цьому немає. Проте ще зовсім недавно в неї не було ніяких успіхів у школі, хіба що в початковій, тож дівчина будь-що, усупереч логіці, прагне повірити, що це не випадковість.
— Ти моя дитина, — каже мати якось трохи відсторонено. — І я справді радію. Але ж я тебе знаю краще, ніж вони.