Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 14

Зосі хочеться розплакатися. Вона вся тремтить, зуби цокотять, її морозить.

«Це моя провина!»

«Я в усьому завинила!»

Доходячи до Страдомської, Агата бачить на перехресті чорне ауді. Вона ще не знає, що машина від’їхала від страшного дому, краєм ока помітила водія. Щось у ньому привертає погляд, хоча Агата не збагне, що саме. Автомобіль їде зі швидкістю 30 км, як це прийнято в місті, проминає її та зникає в напрямку вулиці Кайки, а вона плентається, рахуючи кроки до дому.

Вона така втомлена. Просто виснажена. Сама не знає, чому. Щось неначе нагинає її до землі. Вона б радо сіла й не рушала вперед цілу тисячу років. А все ж тільки завтра почнеться. Агата починає усвідомлювати, що канікули скінчилися. Вона пригнічена невідомо чим, утомлена без будь-якої причини, позбавлена енергії й бажання жити, її неначе зім’яли, пожували й виплюнули, вона геть заглибилася в себе.

Вона б хотіла заснути й ніколи більше не прокидатися.

Хотіла б…

Хоча ні, вона нічого не хоче…

— Як це Клаудія?

— Яка Клаудія?

Батьки однаково про все б довідалися. Дізналися раніше, ніж прийшли додому. У них якась дивна чуйка на погані новини. Їм досить на неї глянути й уже знають, що сталася якась халепа. Звичайно, вона переживала, але перестала плакати більш ніж за годину до їхнього повернення, вмилася й навіть трохи поляскала себе долонями по щоках, аби ті порожевіли. Усе марно. Увійшли й відразу про найважливіше.

— Що трапилося?

То вона їм розповіла.

— Однокласниця.

— Але чим вона краща за тебе? — запитала мати, щиро схвильована.

— Тим, що це вона перемогла, — сухо кинув батько.

Що ще можна було сказати?

— Але як це трапилося? У неї кращі оцінки, ніж у тебе?

— Ні.

Не можна мати кращих оцінок, мама це чудово знає. Хіба що якийсь кіборг або комп’ютер останнього покоління міг би мати кращі, а не жива людина, для якої оцінки найменш важлива річ на світі. Хіба що ці оцінки одиниці — а людина — це Зося. Але не Клаудія. Ця не пов’язує свого майбутнього з кар’єрою, щурячими перегонами. Вона занадто ледача, тому давно махнула на все рукою. Зрештою, у неї є інші переваги.

— Може, вона більш популярна? Її більше в класі люблять?

«Це вже точно!» — думає собі Зося. Якби батьки дізналися про причини популярності Клаудії, то добряче би здивувалися.

— Ну, так, певне, що так… — каже вона голосно.

— Це, звичайно, поразка після річної праці. Немає ради, із цим треба щось зробити! — хитає головою батько. — Таким не можна легковажити, треба проаналізувати ситуацію, щоб у майбутньому уникнути таких несподіванок.

— Але що саме ти маєш на увазі? — навіть мати не до кінця розуміє, що в цій ситуації ще може зробити Зося.

— Аналіз, тільки прискіпливий аналіз. Папір, ручка — і позаписувати всі свої переваги в одному стовпчику, а вади — в іншому. Побачимо, що вийде. Зроби це на завтра! — сухо наказує батько, звертаючись до Зосиної спини, і виходить до свого кабінету. Жодного тобі: «Мені так шкода, доню» або «Певне, тобі було страшенно прикро?» Навіщо? Адже в житті важливими є тільки факти та їх аналіз, а почуття — зайвий баласт. Від того, що без кінця думатимеш про почуття, нічого не прибуде. Важливо знати, що можна зробити в конкретній ситуації, а не те, як ти в ній почуваєшся. Про почуття нехай пишуть поети, а ти ж не поетеса, правда? Цього ще бракувало!