Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 12

— Ну, я ж казав!..

Крім того, уже й додому можна йти, навіщо тут обговорювати проблему, якої ніхто не в стані вирішити? Форма, на диво, нікого не схилила до боротьби, хоча всі в ній виглядатимуть однаково жахливо. Проте нині вони ще були у звичному вбранні, а от що буде завтра, коли роздадуть кошмарні блузки, і всім доведеться їх одягти? Про це ще ніхто не думав.

Зося мешкає на Квідзинській, у крайньому будинку мікрорайону, де живуть переважно медики. Її кімнатка на піддашші. Другий поверх займають батьки, перший — бабуся. Оскільки батьків і бабці цілими днями немає, Зося більшість часу проводить удома сама. Їй би так хотілося мати бодай собаку, але ж є Пуцик! Батьки вважають, що одного пса вдома достатньо і вона не впорається з вигулюванням двох. Не розуміють, що між Зосею й Пуциком немає нічого, що бодай приблизно нагадувало би дружбу. Зрештою, Пуцик навіть не піднімається нагору. Зося забирає його з бабусиної кімнати й туди ж таки приводить. Дорогу Пуцик знає й більше нічого його не цікавить. Навіть нетривала прогулянка його втомлює. А Зосі хотілося би мати цуценя. Але собачатко — то суцільні проблеми. Шерсть на килимі. Брудні стіни. Запісяні підлоги. Навіщо, якщо може бути чисто? Отож у домі панує чистота. Стерильна. А Зося, не маючи з ким навіть словом перекинутися, розмовляє зі своїми м’якими іграшками. Почувається трохи ніяково, бо вона ж не божевільна, але потреба спілкування така сильна, дівчина так не любить залишатися самою, що бідолашний ведмедик постійно виконує іншу роль: старшої сестри або старшого брата, яких Зосі бракує так дошкульно, що вона принижується до того, що говорить уголос, хоча й розуміє, як по-дурному це виглядає.

Агата повертається додому пішки. Дорогою весь час відчуває, як її щось стискає в шлунку. Вона від ранку й ріски в роті не мала. Спершу оте пощипування перетворюється на якесь неначе зітхання — і за мить уже все гаразд. Агата пишається тим, що голод не має над нею влади, що увійшовши додому, вона навіть не зазирне до холодильника, зрештою, там напевне й так нічого немає, крім пюрешок для малого шмаркача, який досі не навчився їсти нормальну їжу й волів би пити молочко із пляшечки. Від самої думки про молоко Агаті стає млосно, вона ледь похитується й спершу думає навіть, що от-от впаде. Хапається за якийсь паркан, але розлючений псисько по той бік шаленіє й не дає їй навіть подих перевести. На щастя, запаморочення минає й Агата знову поволі рушає. Дівчина відчуває, що люди на зупинці звертають на неї увагу. Певне думають, що вона обкурена й навіть якби зімліла, ніхто не поспішив би на допомогу. На мить їй закортіло показати їм язика або вигукнути щось нецензурне, але вона цього не робить.