Читать «Граф Монте-Крісто» онлайн - страница 10

Александр Дюма

Ми запрошуємо читача піти за нами єдиною вулицею села і зайти в один будиночок, сонце знадвору помалювало його стіни барвою опалого листя, однаковою для всіх стародавніх споруд цього краю, а всередині малярська щітка надала їм білини, що була єдиною оздобою іспанських роsadas.

Гожа молода дівчина, із чорними, ніби вороняче крило, косами, з оксамитовими, мов у газелі, очима, стояла, притулившись до стіни, і в тонких, наче виточених античним скульптором, пальцях бгала ні в чому не винну галузку вересу, що її обскубані квіти і листки вже валялися на долівці; руки її, оголені по лікті, укриті засмагою й наче скопійовані з рук Венери Арльської, тремтіли від хвилювання, а легенькою ніжкою з високим підйомом вона нетерпляче тупала в землю, аж можна було бачити її стрункі, зграбні литки, обтиснуті червоними панчохами із сірими та блакитними стрілочками.

За три кроки від неї, погойдуючись на стільці і спершись ліктем на стару шафу, із неспокоєм і увагою дивився на неї поставний парубок років двадцяти—двадцяти двох; у його очах було запитання, та твердий і впертий погляд дівчини приборкував співрозмовника.

— Послухай, Мерседес, — казав парубок, — незабаром Великдень, якраз до речі справити весілля. Скажи ж мені!

— Я тобі вже сто разів казала, Фернане, і ти сам собі ворог, якщо питаєш мене знову.

— То повтори ще раз, благаю тебе. Повтори ще, щоб я міг повірити. Скажи мені всоте, що відкидаєш моє кохання, яке благословила твоя матінка; змусь мене збагнути, що ти граєшся моїм щастям, що моє життя чи моя смерть для тебе ніщо! Боже ж мій! Десять років мріяти про те, щоб стати твоїм чоловіком, Мерседес, і втратити цю надію, що була єдиною метою мого життя!

— Принаймні я не підтримувала в тобі цю надію, — відказала Мерседес. — Ти не можеш поставити мені на карб, що я колись тебе зваблювала. Я завжди казала тобі, що люб­лю тебе як брата, та ніколи не вимагай від мене нічого, крім цієї братньої приязні, бо серце моє належить іншому. Хіба ж я не казала тобі цього, Фернане?

—Так, знаю я це, Мерседес, — відказав молодик, — ти завжди ставилася до мене з жорстокою щирістю; та хіба ти забула, що в каталонців є священний закон — брати шлюб поміж собою?