Читать «Вона» онлайн - страница 98

Періодично Марі снились сни. Інколи амулет не міг їх стримати. Зазвичай ті події, які відбувались аж занадто близько, не можна було заблокувати. Марі, хоча й чудово розуміла, що нічого не вдіє, все одно відслідковувала та аналізувала свої сни. Інколи вона не знаходила жодних інцидентів. Тоді Марі задумувалась, коли сни припинялись чи міг хтось інший врятувати тих людей. Адже зі слів Марії вона така була не одна. Їй було цікаво, які ті люди, такі як вона? Чоловіки і жінки, як вони живуть, як виглядають? Які їхні долі? Чи було їм так само тяжко прощатись з попереднім життям? І в такі миті все, про що просила Марі, було лише, щоб хтось допоміг тим людям, які потребували її допомоги. Вона думала, чи можна знайти таких як вона? Таких, які б розуміли її, розуміли б усе, що вона переживає і відчуває.

Та навряд чи, хтось би зрозумів Марі на всі сто, адже і Марія, і сама Марі відразу збагнули, що емпатичні можливості є лише в Марі. Вони також не могли зрозуміти, як так вийшло, що крім звичного дару передбачення вона отримала ще й силу емпата, яка до речі не так допомагала, як заважала. Адже Марі зусиллям волі мала навчитись фільтрувати чужі емоції і блокувати їх. Постійні змішані почуття, перепади настрою, розгубленість. І що найважливіше, Марі вже знала, що вона відчуватиме і тих, з ким матиме справу, і що відчуття ті не з найкращих. Тому, головним завданням Марі було оволодіти собою до того моменту, коли вона зіткнеться з новим світом, і на це в неї було обмаль часу. А оскільки роботи в Марі вистачало, вона й не згледілась як пролетіло три місяці і настав час покидати все.

Марі ніколи не забуде того дня. Її випускного. Весь клас пішов зустрічати світанок, а Марі так і не повернулась додому. Вона вже давно все підготувала, потроху все передавала Марії. Вона залишила записку батькам у своїй кімнаті, щоб ті не хвилювались і не думали, що з нею щось трапилось. Хоча батьки і стали для неї чужими за цей рік, все ж вони були її батьками і Марі по-своєму їх любила. Вона ніколи не забуде, як плакала Анна і просила її залишитись. Вона знала, що Марі поїде, але зараз просто не могла втримати сліз і благань. Через це дівчата й не спілкувались більше року. Анна розбита й пригнічена наговорила Марі багато дурниць. Усе було лише від того, що вона не хотіла відпускати подругу. Але Марі пішла. Вона не телефонувала Анні бо вважала, що та не вибачила її, і Анна не дзвонила, бо вважала, що Марі не забула тих образ.