Читать «Вона» онлайн - страница 96

Марі похилила голову. І їй стало так важко на душі. Кого вона обманює? Себе не обдуриш. Їй тут не місце(.

— Марі, погляньте на мене! — Тарас легенько торкнувся її підборіддя, Марі підняла голову і зараз дивилась на нього своїми карими очима. А його друга рука покрила руку Марі. — Це було найвдаліше рішення за останній час. Я ПРО ВСЕ ПОДБАЮ. Ви просто повірте мені. Дозвольте сьогодні мені вас охороняти? — Тарас міцно стиснув руку Марі у своїй. Він не хотів її відпускати. Якби ж можливо було вічно отак тримати її руку у своїй!

— Добре, — Марі лагідно посміхнулась Тарасу, відчуваючи тепло його долоні.

Машина зупинилась. І Марі побачила прекрасний готель. Вона бачила, як жінки і чоловіки в неперевершених вбраннях заходили в нього. І в Марі запаморочилось у голові: «О, Боже, у це просто неможливо повірити!»

— Дозвольте, — Тарас відкрив двері машини і простягнув Марі руку.

Марі підняла на нього очі і простягла руку.

— Все буде добре, — посміхнувся він Марі.

— Сподіваюсь…

Розділ 39

Підготовка до подорожі

Півроку тривало, наче вічність. І Марі вже, здається, сама себе не впізнавала. Постійна слабкість, нервовість, часто за нею дуже слідкували і їй доводилось пити таблетки, від чого дні просто розчинялися у просторі. Насправді усе, що тримало її від того, щоб не скотитись у прірву відчаю, були Анна й Андрій. Вони так вірили в неї, в її силу, що вона просто не могла здатись, просто не могла їх підвести. Тому Марі робила все, що від неї залежало: не здавалась, з болем і великими зусиллями проживала кожен день, сподіваючись, що колись цей день тут буде останнім. Усе те, чому раділа Марі з її шістнадцятого дня народження, було заслугою цих двох.

І от цей день настав, Марі повернулась додому. Але життя вже не було таким як було. Не було, і вона це належно прийняла. Час подумати в неї був. Півроку роздумів, переосмислення всього, що було і що буде. Що вона потрапила до іншого світу, що в тому світі, у якому вона раніше жила, місця для неї уже не залишилось. Тому, тільки но повернувшись, Марі почала втілювати свій план в життя. Разом із друзями вони вже давно все продумали: кожну деталь, кожний крок, кожну наступну дію. Марі просто дивувалась, як вони, сімнадцятирічні діти, могли настільки тверезо мислити, і холоднокровно приймати рішення.

Отже, суть їхнього плану полягала в тому, що по-перше, Марі, попри все, що сталось, має всім своїм виглядом показувати, що в її житті все добре. По-друге, Марія мала її навчити всього необхідного. По-третє, за порадою тієї ж відьми Марії Марі мала почати займатись вивченням якось виду боротьби. По-четверте, вона мала протриматись вдома ще 3 місяці.

Відьма сказала, що боротьба їй потрібна для того, щоб підготувати тіло до різних випробувань. Тоді Марі ще й не розуміла, до яких. Вона не знала, що попри те, що вона все ж залишається смертною, вона має стати швидшою за вітер, гнучкішою за лозу і сильнішою за камінь. Адже те, з чим вона стикатиметься в майбутньому буде могутнім і небезпечним. Але для Марі виявилось проблематичним потрапити на секцію з боротьби. Адже батьки її навіть не випускали нікуди. Довелось довго їх вмовляти, вигадувати історії про те, що це покращить її адаптацію, що це загартує її дух і таке інше. На підмогу Марі прийшли друзі. Андрій знайшов досвідченого тренера, сам пішов на боротьбу. І постійно розхвалював свої тренування. Батьки були змушені відпустити Марі. А завдяки Андрію вона могла тренуватись і вдома. Вона кожного дня з нетерпінням чекала тренувань. Адже в час коли вона не могла зробити нічого більшого, вона вважала, що її обов’язком є хороша підготовка. Цей час їй дано для того, щоб вона з гідністю взялася до роботи. Тому всі сили, що в неї були, вона віддавала на тренуваннях. Усі були вражені тій феноменальній швидкості з якою Марі опановувала бойові мистецтва і як її тіло вдосконалювалось. Марі не відпускали в місто тому до Марії їздили Анна з Андрієм. Вона передавала всі матеріали, які тільки знаходила і віддавала друзям. А Марі зі свого боку ночами, або коли нікого не було вдома все це вивчала. Вникала в кожну деталь. Одного дня, сидячи з друзями на ганку Марі завела розмову: