Читать «Вона» онлайн - страница 100

— Вони не любили мене не через те, що я відьма, а через те, що дуже гарна була і цього не приховувала. Ти ж знаєш, можна пробачити людині розум і талант та красу пробачити не можна.

— Так я теж при першій нашій зустрічі відмітила вашу красу і те, як ви нею пишаєтесь.

— Ахахаха, золотко))), я не пишаюсь нею, просто я приймаю в собі все, приймаю себе такою яка я є. Ти в рази красивіша за мене, але ти боїшся, що це не чесно по відношенню до інших. Це не так, ти нікому нічого не винна! — Марія стисла руку Марі в своїй і лагідно їй посміхнулась.

— Мене взагалі хтось слухати буде, красуні)? — звернувши увагу дівчат Ігор продовжив. — Так от, уваги від хлопців до Марії завжди було вдосталь, хоча вони трохи й побоювались її))). Кожен в глибині душі так боявся бути привороженим, що все ж тримались від неї осторонь, ото тільки зиркали на неї))). А якщо вже говорити про красу, так я теж був парубок нівроку, правда?

— Правда, правда), — Марія весело посміхнулась.

— Марія відразу мені сподобалась. Та я вирішив покраще її пізнати, я спостерігав за нею. І ти знаєш, Марі, що більше я спостерігав за Марією, то сильніше в неї закохувався. Я бачив, що попри її кепкування і те як вона любить глузувати з хлопців, вона дуже самотня, я бачив сум в її очах, адже в жодного не вистачило б сміливості прийняти її і покохати без острахів. Ще я бачив яка вона добра, вона завжди приходила на допомогу. І от я вирішив, що час діяти. Але виявилось, що на мене чекало багато випробувань). Марія так просто мені не відкрилась.

Марі сиділа з відкритим ротом і слухала цю неймовірну історію кохання, а в серці зароджувалась надія, що можливо і її колись зможуть так покохати. Так щиро і віддано, без страху.

— І що було далі? — Марі не витримала такої довгої паузи.

— О, так. Пам’ятаю, як я наважився запросити тебе на побачення. Ну як побачення), на прогулянку по нічному селу). Марія погодилась. Ідемо ми такі, я намагаюсь вразити її якимись історіями, а вона зупиняється і так серйозно, але з притаманною їй грайливістю до мене звертається: «А не переживаєш, що я тебе приворожила?» Злякати мене надумала.

— Це була невеличка перевірка), — Марія торкнулась руки Ігоря. — І ти її пройшов на відмінно.

— Звичайно. Знаєш, що я їй відповів? — він поглянув на Марі.

— Уявлення не маю, — Марі широко посміхнулась.

— А я їй такий кажу: «Можливо й приворожила, та це означає лише одне, що ти мене теж любиш, а більшого мені й не треба.» Правда круто сказав? Оце згадав, аж собою запишався, як то в мене вистачило клепки таке придумати?

Марія з Ігорем голосно зареготали, а Марі зачаровано дивилась на цих сміливців.

Та час йшов і її закидало все далі й далі. Вона йшла за снами, і вони її вели постійно в нові місця. Тому Марі одного разу просто не повернулась. Вона знала, що так і буде. Але не могла стримати гіркоти розлуки. Та вони вже звикли одне до одного і так полюбили. Дзвінки ставали все рідші і все формальніші, адже завжди не вистачало часу, завжди потрібно було кудись поспішати. ТА ПОПРИ ВСЕ ГОЛОС МАРІЇ ЗАВЖДИ РОБИВ ПОХМУРІ ДНІ МАРІ СВІТЛІШИМИ.