Читать «Вона» онлайн - страница 89

— Ти його не отримаєш! — якось навіть несподівано для себе голосно сказала Марі. І ще більш несподівано отримала відповідь.

— Ти так думаєш? — холодний голос у вітрі говорив з нею. А Стас різко відвернувся від Марі і рушив у ліс.

Марі вхопила ще сильніше Стаса за руку і вперлась ногами в землю, але той не відчував цього, він просто намагався йти далі. Марі не знаючи, що робити, просто вчепилася і тягла його назад. Але Стас був від неї набагато сильніший. Марі в цю мить було байдуже, що про неї подумають, тому вона почала несамовито кричати.

— Допоможіть!!! Допоможіть!!!

При цьому вона вчепилась у Стаса ще міцніше. Проте її крик, здається, тільки розгнівав хлопця.

По лісу прокотився самовдоволений сміх. З ними явно грались. Раптом він з неймовірною силою віджбурнув Марі. Вона відлетіла і впала на землю, вкриту листям і гіллям.

Безсумнівно, вона перебувала в стані шоку, адже зіскочивши на ноги, знову кинулась на Стаса. Марі продовжувала кричати.

— Допоможіть!!! Ми тут!!!

Але ж де допомога? Ніхто не йшов. Стаса по всьому було видно ці крики не абияк розгнівали. Він вхопив Марі, що стояла за ним і тримала його за праву руку, своєю лівою рукою і жбурнув її перед собою. Марі з жахом в очах побачила, як Стас рухався на неї, наче бульдозер і, здається, і справді мав намір зрівняти її з землею.

Марі підсвідомо почала відповзати назад, при цьому щосили кричала по допомогу.

— Допоможіть!!! Допоможіть!!!

Стас вже налетів на Марі. І, коли вона майже змогла підвестись на ноги, він схопив її прямо за плечі і знову кинув на землю. Марі відчувала себе абсолютно безсилою. Проте здаватись вона аж ніяк не збиралась. Вона зібрала всю свою силу, щоб ще раз закричати, але їй вдалось видавити лише хрип. Бо в цю мить сильні руки Стаса стискали її горло. Марі почала борсатись. Й зовсім знесилена від падінь, вона безрезультатно розривала руками повітря і рила ногами землю. І з кожною секундою її рухи уповільнювались, в очах щосекунди темнішало, свідомість поринала в забуття. Марі з останніх сил намагалась будь що не втратити свідомість, хапалась за останню надію… Єдине, що лунало в її голові в цю мить: «Жити, так хочеться жити, невже це і все, невже це кінець!!!» Темрява огорнула її…

Розділ 36

Шанс на щастя

Марі увесь наступний день провела як завжди: тренування, за тим стрільба. Сьогодні Назар з нею не поїхав. І вона могла спокійно поринувши у свої роздуми, згадувати нічну зустріч з Тарасом. Вона намагалась згадати його запах, згадати кожне його слово, але все розвіялось, наче сон. І на мить Марі так і здалось. Тому повернулась вона вже в гіршому настрої. Зайшовши в дім (в цю мить він здався їй порожнім), спокійно піднялась сходами нагору і відкрила двері до своєї кімнати. Раптом Марі завмерла і озирнулась навколо. Це не був її дім, але й відчуття, що вона в гостях, в неї теж не було. Дивне відчуття: вона наче на своєму місці, це її місце, люди в цьому домі її… Ні, ні, вона геть не вважала, що хтось або щось стало належати їй. Просто склалось таке враження, що вона знайшла своїх людей: Назара, який був для неї зразком і підтримкою, Тараса, який викликав в неї такі неймовірні відчуття та емоції (нехай вони інколи й бувають гіркими та завдяки їм Марі розуміє, що жива і що може відчувати), дім, у який хочеться повертатись, адже тут їй нічого не страшно.