Читать «Вона» онлайн - страница 90

Марі зайшла в кімнату і яким же було її здивування… На своєму ліжку вона обачила неймовірної краси річ, навіть завагалась підійти ближче, така вона була гарна. Наблизившись, Марі побачила, що на її ліжку лежала неймовірно красива сукня. Вона на мить подумала, що помилилась кімнатою, чи хтось приїхав до Тараса. Та не встигла Марі збагнути, як відчула когось поруч. Вона озирнулась. У дверях стояв Назар.

— Що це? — Марі не могла приховати здивування.

— Це вам на сьогоднішній благодійний вечір.

— Для чого??? — Марі взагалі не розуміла про що йде мова.

— Сьогодні Тарас організовує благодійний вечір. Він займається дитячими будинками. Тарас вважає, що оскільки йому можливо залишилось не так довго, то він зробить хоч щось корисне для інших. Я подумав, ви б склали йому чудову компанію. Тому взяв на себе сміливість і купив вам убрання. Сподіваюсь вам усе підійде.

Марі стояла ошелешена. Назар, людина, яка здається терпіти її не могла. Назар, який був проти того, щоб вона взагалі спілкувалась з Тарасом. Влаштовує їм побачення?

— А Тарасу відмо про ваші неймовірні плани? Він напевно вже давно знайшов пару на сьогоднішній вечір, не думаю, що він буде хвилюватися чи знайдеться дівчина, яка захотіла б скласти йому компанію. Я впевнена, що це не дуже вдала думка.

— Чи бачили ви, з дня вашого приїзду в цей дім, тут хоч одну дівчину окрім вас?

— Назаре, я не хочу про це говорити, — Марі явно знала, що сказати. Адже вже не один вечір вона замислювалась над тим, де так довго затримується Тарас? Вона вважала себе не ревнивою, та й яке взагалі вона мала право ревнувати того, хто їй аж ніяк не належить? Але все ж…

— Не бачили… Нам вистачало однієї господині в домі), — Назар посміхнувся і поглянув на Марі. Але побачивши, що його слова її геть не розвеселили, знову став серйозним. — Чому ви відмовляєтесь?

Марі не хотіла нікого обманювати, тим паче Назара.

— А навіщо? Скажіть навіщо? Ви ж і так бачите, як нам тяжко знаходитись навіть в одному приміщенні. Моє перебування в цьому домі вже майже добігло кінця, не потрібно щось змінювати.

Очі Марі висловлювали невимовний жаль. Вона докладала неймовірних зусиль, щоб переконливо продемонструвати свою байдужість…

Назар здавався не менш засмученим, але Марі не розуміла, чому. Він десь з хвилину підбирав слова, потім спокійно і впевнено заговорив.

— Напевно це моя провина? Я так хотів захистити Тараса. Він мені як син. Так хотів зробити його сильним. Намагався відкинути все, що могло б зробити його вразливим. І здається забрав у нього те без чого навіть врятоване життя буде марним…

— Про що ви говорите? — Марі не розуміла до чого веде Назар.

— Я МАЮ НА УВАЗІ КОХАННЯ! — Назар поглянув на Марі. — Кохання. Ви з’явились у нашому домі, і я відразу все зрозумів. Він не міг не закохатись у вас. Ви ж зовсім не схожа на тих дівчат, які крутились навколо нього. Ви сильна, смілива, відкрита, чесна, гроші для вас просто папір. Але я так злякався, що це зробить вас слабшою, що це завадить врятувати Тараса. От і зробив усе, щоб цього не допустити. Але тепер, дивлячись на Тараса, розумію, що зробив його лише слабшим: розбите серце вже позбавило його життя, адже залишилось не так багато часу. І, якщо Тарас не дізнається, що таке кохання… взаємне кохання… Справжнє кохання, яке не вимірюється грошима, маєтками чи іншими статками. Він не зрозуміє у чому справжній сенс життя.